Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Теплицы в приусадебн...
Советы, которые помо...
Текстиль «Homeline» ...
Наш сад
•  0 коментарів• 781 переглядів •Друк
Для того щоб врятувати село потрібно вводити мораторій на продаж землі.
Для того щоб врятувати село потрібно вводити мораторій на продаж землі.

Нині менше 20 від­сотків громадян здатні бодай психологічно сприймати той факт, що земля може бути у вільному обігу. Наше суспільство на даний момент не готове до земельного ринку. І на те існують серйозні причини. Ми досі не маємо закону про обіг земель сільсько­господарського призначення. Нам дуже бракує електронної кадастрової системи. Ще навіть не врегульовано право­вий статус невитребуваних паїв та польових доріг, не усунуто навіть су­перечності Господарського і Ци­вільного кодексів у підходах до суб'єктивного права власності на землю. Бракує методологічної бази для визначення ринкової вартості земель. Зрештою, досі не проведено інвентаризації угідь усіх форм власності.

Міністерство займає в цьому питанні достатньо вива­жену позицію. Нині ми працює­мо над так званою «дорожньою картою»: там у часі і документах ми пропишемо, що потрібно зробити, щоб бути го­товими до продажу землі. Після того мусимо серйозно попрацю­вати з населенням, проінформу­вати людей про справжню цін­ність їхніх земельних паїв, щоб захистити їх від земельних шахраїв, яких нажаль в наш час вистачає. Лише після цього ми зможемо го­ворити про реальний ринковий обіг сільгоспугідь.

Розглянемо як приклад Францію. Там для то­го щоб придбати землю для ведення сільського господарства не більше 150 гектарів сільськогосподарських угідь, покупець в обов’язковому порядку має там проживати. Сільгосппідприємство

повинно зберігати село, а не руйнувати його, не­залежно від його величини. Це стосуєть­ся також і агрохолдингів: хочете землі тоді діліться, створюйте в селі самодо­статнє підприємство, з місцевою юридичною адресою та місцевим директором.Потрібно обживатися тварин­ництвом, створювати кооперативи для того, щоб вони обслуговували ті ж сільські гос­подарства. Також потрібно платити і податки, тому що нині більшість середніх сільгоспвироб­ників і є тими самими основними платниками податків, та єдиного соці­ального внеску. А ось в не холдингах занадто мало працівників.

Щоб там не говорили, а скупка землі нині йде великими кро­ками та за різними схемами. Для прикладу, одна із таких схем — так званий обмін. Піщаний масив з пре­красним озером, чудовим лісовим краєвидом. Там зявзяті лю­ди взяли і кусочок землі, як було сказано ділянку брали під дачну забудову, та поділили клаптики між собою. А потім ці клаптики поміняли на земельні паї. Чи Законно? Звісно. І чим не «ринок»?

І легальний, і «чорний» водночас! Таких законних схем маніпуляції із земельними паями знаю добрий де­сяток. Нині вкрай необхідно наглу­хо перекрити всі ці гендлярські по­токи. Заборонити законодавчо всі схеми купівлі та продажу земель. Ми, справді, не готові до земельного ринку. Справді, не підготували до нього села і селян. їх слід перекону­вати об'єднатися у товариства влас­ників земельних паїв. Щоб здавали землю в оренду не індивідуально, а гуртом, громадою. Це, перший крок до суспільного розу­міння і сприйняття процесів товар­ного обігу землі.

Ми могли б підготуватися до ринку землі, скажімо, за 5 років. Але так, як французи. Продавати тільки тоді, коли Україну офіційну прий­муть в Європейську спільноту. Про­давати європейцям, але лише за умови, якщо гой європеєць — немає значення: німець, француз, чех чи естонець — переїде в наше село, збу­дує там свій дім та господарюватиме «без відриву від сільського життя».

У селах пере­важна більшість — за про­довження мораторію на купівлю та продаж сільгоспугідь. Проте, вже сьогодні необхідно готу­вати відповідну законодавчу і нор­мативно-правову базу для майбут­нього ринку, щоб потенційні покупці і продавці землі знали на­перед чіткі і зрозумілі правила гри на ньому.

І водночас зробити земельні від­носини сферою, вільною від коруп­ції. Передусім необхідно передати повноваження розпоря­джатися сіль господарськими угіддями органам місцевого самоврядування.

А краще і справедли­віше було б віддати державні маси­ви сільськогосподарського призна­чення у комунальну власність. Бо на цьому полі нині буйним цвітом проростають тіньові схеми землекористування.

І має бути спрощена процедура продажу землі, не така громіздка, яку передбачає чинний Земельний кодекс, та система електронних торгів.

Закон має чітко виписати чер­говість викупу земельних ділянок, передбачивши найперше право викупу орендарями, за ними суміжними власниками земельних ділянок, далі — органом місцевого самоврядування, а затим дер­жавою. Обмежити 250 гектарами максимальну площу угідь, яку мо­же мати у власності громадянина. Заборонити зміну цільового при­значення земельної ділянки упро­довж 10 років. І спростити зміну угідь сіль господарського призначення: для прикладу, ми сьогодні не можемо просто так перевести ріллю під багаторічні трави, бо закон про Державний земельний кадастр ви­магає виготовлення проекту сіво­змін. На мою думку, такі зміни не­обхідно проводити за допомогою робочих землевпорядних проек­тів, а єдиним критерієм тут має слугувати якісний стан ґрунтів.

Прибічники ринку сіль­ськогосподарської землі дуже люблять, на їхній погляд, один «залізний аргумент»: мов­ляв, земельний пай це така ж власність, як і хата чи квартира, але це щонайменше некорект­не порівняння. Пай, що б там не стверджували, це специфічна, навіть «віртуальна» власність.

За умови нестабільного рин­ку, грабіжницьких кредитів про­давати землю категорично не можна.

У світі на продаж виставля­ють, зазвичай, цілі лоти, цілі господарські одиниці, майнові комплекси, фермерські госпо­дарства, а не паї. Спершу треба сформувати господаря. Нехай він попрацює на землі 5-10 років, а тоді вирі­шує долю свого госпо­дарства.

Ринковий обіг земель сіль­ськогосподарського при­значення повинен для початку маги свій спеціальний закон. Що у ньому повинно бути? Передовсім мусить бути чітко визначено, хто має право купити землю. Скажімо, в Данії покуп­цем може бути той, хто прожив у селі не менше восьми років. Тобто, у нашому випадку це має бути людина, яка проживає на цій адміністративній території, платить податки у місцевий бю­джет, професійно підготовлена. При цьому обов'язково обумов­люється державна підтримка на 20-25 років.

Участь іноземців у ринку землі навіть не повинно обговорюватися: в усіх країнахіноземцям заборонено купувати сільгоспугіддя. Аби не допусти­ти штучних маніпуляцій із ціна­ми, вважаю, необхідно створити Державне агентство з регулю­вання ринку землі. Встановити гарантійні ціни, їхню нижню планку, за яку не можна опус­катися. І чітко обмежити земле­користування — у власності і в оренді. Виписавши нормою за­кону: землекористування ли­ше у місці реєстрації юридичної особи. Бо нині 9 з 10 наших агро-холдингів зареєстровано за кордоном.

Поки в Україні триває війна, поки маємо вкрай важку економічну, соціальну і суспільно-політичну ситуацію, розмови про ринок сільгоспугідь недо­речні та передчасні. Мора­торій необхідно продовжувати, інакше масове обурення на селі спричинить лихо. Настане великий селянський бунт.

January 27 2016
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru