Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 3

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Теплицы в приусадебн...
Советы, которые помо...
Текстиль «Homeline» ...
Наш сад
•  0 коментарів• 777 переглядів •Друк
Земля на Україні має належати - українському хліборобові.
Земля на Україні має належати - українському хліборобові.

Сьогодні ми зустрілися з Миколою Васильченком - директором агрофірми СТОВ «Агрофірма «Маяк»  на ланах господарства, під тихе гурчання потужного і великого John Deere, який, в свою чергу, обробляв поле. Розмову ми вирішили розпочати з актуального запитання - які перспективи цьо­горічного врожаю, а завершили теж не менш актуальним питанням - кому ж все-таки має належати україн­ська земля.

Микола Васильченко завжди говорить: зберемо, зва­жимо, тоді скажемо, — для отриман­ня гарного врожаю, коди цього ро­ку були гарні рясні дощі, щоправда в маю.

1). Чи потрібен Вашому господарству агроном?

— А щодо агронома... У нас в хозяйстві присутня найновітніша сівалка на 24 сошники. На даний момент це найбільша і найширша сівалка, яка на сьогодні є в світі.

2).  І яка техніка присутня у вашому гос­подарстві?

Колись в господарстві працювало 6 агрономів. Якщо розділити сівалку на 6 агрономів, то ви­ходить по 4 сошники нинішньої сівалки на кожного агронома, — посміхнувся Мико­ла Семенович. А зараз у нас працює всього один агроном і має в своєму розпорядженні аж 7 тисяч гек­тарів, і чудово справляється зі своїми обовязками. Валовий збір зернових зріс удвічі і досяг майже 26 ти­сяч тонн.

3). Чи вигідно Україні бути потуж­ним експортером збіжжя?

Дане запитання я б сформував по іншому: чи потрібно нашій державі в агросекторі бути сировинним при­датком? Багато хто хвалиться, що Україна може щороку вирощувати до 80 млн. тонн зерна. Я переконаний, без великої потуги ми можемо замахнутися і на стомі­льйонний рубіж. Головне, за скільки все продати.

А без елеваторів хлібороб потужним не буде. Бо якщо трейдери здебільшого одразу після жнив задешево скуповують врожай, то обігових коштів аграрію не вистачить на підготовку до нового сезо­ну. Від діда-прадіда українці говорят: аби бути заможним, потрібно не лише виростити врожай, а й зберегти його. А коли підприємство має ще й фураж, то чому не попробувати розвивати тваринництво.

Таким чином, розпочати виробляти конкурентоздат­ну продукцію і торгувати не тільки сирови­ною, як досі роблять, а й вирощені на цій землі кукурудзу, пшеницю, сою, люцерну «пропускати» через тва­ринництво. А це, крім прибутку, ще й додаткові робочі місця. Восени ми розпочали забивати палі під будівлю но­вого комбікормового заводу, а незабаром він зможе щогодини виробляти до 10 тонн готової продукції. Поруч ми звели новий елеватор на 20 тис. тонн. Лише минулого року ми втратили на будівництво понад 15 млн. гривень.

  4).У чому секрет успіху трансфор­мації «Маяка» з радянського госпо­дарства в агрофірму, що активно просувається вперед через бурхливе ринкове море?

У 1988 році мені довелося побувати у СПІД, де я на власні очі побачив, як там організовано потужне і ефектив­не сільгосппідприємство. Яка тех­ніка і технології використовуються, аби виробляти конкурентоздатну продукцію. Отож почав із заміни застарілого машино-тракторного парку. Потом прийшла черга модернізації тварин­ницького комплексу.

З кожної ко­рови ми надоювали по 5,5 тонн молока, зараз ми наближаємося до рубежу в 9 тонн. Є й корови вітчиз­няної селекції (червоно-ряба, чор­но-ряба), які дають і по 15 тонн молока. Такі надої є рекордними для тих же Франції чи Німеччини. Щодня ми відправляємо до столиці 25-27 тонн молочної продукції високоякісного молока. Виробни­цтво м'яса на підприємстві збільшилось у чотири рази і становить 3670 тонн. При цьому ми сплачуємо до казни всі належні податки, а нашим працівникам — офіційну, а не в конвертах, зарплату.

 

5). Хто працює у вашому госпо­дарстві?

Середній вік наших працівників становить 43 роки. Всього на підприємстві працює більше 240 осіб, вони об­слуговують увесь комплекс нашого госпо­дарства: рільництво, м'ясне і мо­лочне тваринництво, свинарство (у нас є свинокомплекс на 20 тис. голів), ще ми стараємось розвивати переробку.

6). А як працює управлінський персонал?

Таких «начальників», які сидять у кабінетах, у нас немає. Ми завжди намагаємося досягти максимальної універсалізації. У нас працює дружній колектив. Більшість працівників можуть замінити один одною на пе­реважній більшості ланок виробниц­тва. Наш заступник директора знає все від ремонту складних агрегатів до програм контролю доїльного вироб­ництва.

Будь-який механізатор може не лише запустити котел, що працює на альтернативному паливі, а й про­контролювати подальшу його роботу. От ви були на нашому тваринницькому комплексі, також бачили, як у приміщення колишньої радянської ферми ми «запхали» сучасну західну комп'ютеризовану доїльну лінію. Так там той же опе­ратор комп'ютерного обліку у будь - який момент може замінити праців­ника у доїльному залі, де всі процеси механізовані й автоматизовані. Ось така у нас універсалізація.

7). Скільки заробляють всі ваші працівники?

Наші працівники отримують гроші тільки за кон­кретно виконану роботу. Тваринни­ки в середньому заробляють по 5 тис. грн. на місяць, а наші механізатори по 50-60 гривень за годину. Причому у нас все офіційно. У нашій сільській школі навчаються 280 учнів, наш дитсадок заповнений малечею. Також у нас працює власний спорткомплекс. На нашому утриманні знаходиться сільський буди­нок культури, у якому вирує життя. Люди отримують житло.

Якщо ж взяти такий цікавий по­казник, як сума коштів, вкладених у розвиток соціальної сфери з роз­рахунку на 1 га орендованої землі, то в нашому Піщаному він дорівнює 172 гри. Навіть такі «дрібнички» — закупили у дендропарку в Умані і висаджуємо замість парканів туї. Лише у невеличку ділянку сільської дороги минулої осені ми вклали 160 тисяч. Сьогодні склалася ситуація, коли в агросекторі домінують ве­ликі, аж занадто великі господар­ства, які не бачать, це я твердо пере­конаний, що робиться в тих селах. Бо понабирали землі стільки, що їм не видно, де її початок, а де кінець.

В моєму розумінні така тенденція розвитку по Україні, як їх сьогодні називають, латифундій це похо­рони селам. Село може жити і роз­виватися тільки тоді, коли стабіль­но працюватиме господарство, яке приділятиме велику увагу ремонту доріг, будівництву, освітнім закла­дам. будинкам культури. Це все те, що необхідно, щоб жив українець. Бо тільки тоді розвиватиметься нація. Я твердо переконаний: земля має належати тому, хто хоче і вміє на ній господарювати тобто українському хлі­боробові. Передаватися від поколін­ня до покоління. А важелі — мають бути в руках нашої держави, адже саме держава повинна контролювати використання земель.

Надавати в оренду сільгосп­угіддя тому, хто не плюндруватиме, а плекатиме їх, дбаючи про родючість ланів, про це я постійно кажу з усіх трибун відколи розвалився Союз.

8). І що, не дослухаються? До вас же весь час приїздять міністерські чи­новники та депутати.

Про земельну реформу зараз хто тільки у Верховній Раді не базікає. Але про наміри торгувати землею на­передодні виборів жодна політична сила не заявляла. Та й у коаліційній угоді про це жодного рядка.

А насправді? Згадайте, як після ліквідації кол­госпів замість проголошеного роз­витку малого і середнього бізнесу на селі, як бур'ян, розквітли оті, як я їх зазвичай називаю, латифундисти, які дума­ють як побільше здерти баришів з цієї землі. Посіяв соняшник, зібрав, продав. А люди - без роботи. Тому, що там немає ні худоби, ні птиці. Я вже не кажу про соціальну сферу.

9). Але реформи нео бхі дні в наш складний час?

Щоб жити по-новому, потрібно наполегливо працювати, а не генд­лювати землею. Мене поки ніхто ще не переконав, що землю в Україні треба продавати. Агрофірма «Маяк» на всіх рівнях сьогодні доводить, що можна і потрібно розвиватися, перебудо­вуватися, вдосконалюватися, засто­совувати як в рослинництві, так і в тваринництві передові технології світовою рівня, новітню техніку шкода, що не вітчизняну.

І все це можна робити на орендованій землі. Земля це останнє, що залишилося у лю­дей на селі. Аби наші правнуки так потім не говорили про нас: «Прадіди були справжніми хохлами. Як мож­на було розтринькати такі чорно­земи». Не лише селянам, усім треба замислитися: чому стільки зайд приміряється загарбати без всякої війни, а просто за гроші наші фантастично родючі землі. Тому що, українець або бідний, або в таких господарствах, як у мене, всі кошти вкладені у техніку, вироб­ництво, соціальну політику.

І ухвалення зако­ну про торгівлю землею просто ро­зорить тих, хто сьогодні ще тягне українського аграрного воза. Про­давати землю це остання справа, гідна тих, хто неспроможний на ній хазяйнувати. Я цього не розумію і не сприймаю. Відродження України повинно йти від розбудови вітчиз­няного аграрного сектору. Але й за умови — якщо, не красти. Бо без подолання корупції це буде продовження того, що ми вже проходили: хабарі, чикриженя землі, пошуки якогось ефективного господаря. І не виклю­чена можливість, що він тут з'яви­ться. Тільки він вже не буде назива­тися українцем.

10). Тож землю не можна надавати іноземцям навіть в оренду?

Ми, українці, самі розберемо­ся. Але якщо ми будемо нагрібати кредити такими темпами, як зараз, то згодом за них доведеться чимось розрахову­ватися. А розраховуватися в нас вже практично нема чим. Виходить, до­ведеться продавати землю. І тоді, як я кажу, не буде на кого вишиванку надягнути. Бо українця тут не буде. Тому ми мусимо цю землю зберегти і передати нашим наступникам, як ми успадкували її від наших попере­дників. Причому, повинні не просто передати угіддя, а в кращому стані, ніж отримали.

А таке можливо, якщо ми землю не будемо паплюжити, не будемо набирати її через міру, щоб потім не знати де і що на ній ро­биться. Щоб покрутитися на полі на таких «John Deere», багато розуму для цього не потрібно. Нещодавно читав, як один японець сказав, якщо дадуть в орен­ду Кіровоградську область, то наго­дує всю Україну. Ми ходимо по тих грошах, які потрібно брати і вкладати сюди ж, в аграрний сектор, в тих людей, які ходять по цій українській землі.

Всі фабрики, заводи продані та роз­дані. А який ефект від того для дер­жави? Ось виходить, що лишилася у нас не розбазареною лише земля. Якщо ми її «профукаємо» буде похорон не лише українському селу, а й усій державі.

Я на при­кладі агрофірми «Маяк» доводжу, що можна зробити, якщо тільки не красти, а всі ті кошти, які ми зароб­ляємо на землі, вкладати у розвиток господарства. І людям нема потре­би їхати світ за очі. а тут на місці застосовувати свої знання, вміння, якщо хочете, талант.

11).Ваше бачення, наскільки по­ трібно в ході реформи на селі про­водити укрупнення адміністративно-територіальних одиниць?

Головне це потреба все робити так, аби не наламати дров. З усіх сторін до цього питання необхідно підійти зважено. І погляд має бути сконцентрований на отой, як я завжди говорю, український люд. Особливо звернути увагу на людей пенсій­ного і передпенсійного віку. Постає запитання: а що вони робитимуть і куди й якими дорогами їм дове­деться їхати за якимсь папірцем при оформленні пенсії, субсидій тощо. Тож спочатку треба сім разів відміряти, а потім вже різати.

12). Про що ви мріє те?

Я мрію про те, щоб швидше закінчи­лася війна, щоб ми були самодостат­ньою державою, українцями. Щоб мої діти, мої внуки жили в Україні, а не шукали кращого життя по закор­донах. Створювали для себе оте бла­гополуччя.

January 24 2016
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru