Кафедра агрометеорології та агрометпрогнозів ОДЕкУ

Відстані, з якими має справу астрономія, дуже великі. Використовувати тут звичні для нас одиниці вимірювання незручно і складно. Тому для вимірювання великих відстаней в астрономії застосовують деякі інші одиниці:

Для рішення цілої низки питань гідрометеорологу необхідні відомості про положення світил на небесній сфері, тобто знання з розділу астрономії, який називається сферична астрономія.

Розділ астрономії, який вивчає положення світил на небесній сфері, називається сферичною астрономією. Вона базується на основних положеннях сферичної тригонометрії.

Як вже згадувалось, небесні координати – це система чисел, які визначають положення різних об’єктів на небесній сфері по відношенню до деяких площин, ліній та точок. І в залежності від того, що прийнято за основну площину і за точку відліку в астрономії використовується декілька систем небесних координат: горизонтальна, екваторіальна, екліптична, галактична.

Основною площиною в екваторiальнiй системi координат є площина небесного екватора. Полюсами даної системи є пiвнiчний i пiвденний полюси свiту. Існує двi системи екваторiальних координат: перша та друга. Маючи одну й ту ж основну площину, вони розрiзняються точками початку
вiдлiку.
Початком вiдлiку першої екваторiальної системи координат є верхня точка перетину небесного екватора з меридiаном, тобто пiвденна точка Q небесного екватора, а початком вiдлiку другої системи є точка
весняного рiвнодення, яка позначається знаком сузiр'я Овна.

Паралактичним трикутником РМZ називається фігура на поверхні небесної сфери, яка утворена дугами трьох великих кіл сфери: небесного меридіана, кола схилення та кола висоти світила. Вершини його –
північний полюс Р, зеніт Z і світило М (рис. 4.9).

Видимий добовий рух небесних світил здійснюється по їх добових паралелях і пояснюється обертанням Землі навколо своєї осі.
Протягом доби небесне світило підіймається на сході (рухаючись по добовій паралелі), досягає найвищого свого положення на небесному склепінні в момент перетину місцевого небесного меридіана й опускається до заходу.

Раніше розглянуті формули розрахунку висоти світила в нижній та верхній кульмінації дозволяють з’ясувати умови його перебування над горизонтом, тобто заходить чи не заходить воно у певній місцевості.

Через кулеподібність Землі вид зоряного неба в місцевостях з різною географічною широтою ϕ неоднаковий і визначається, як вже пояснювалось, теоремою про висоту полюса світу над горизонтом:

У другій екваторіальній системі координат положення світил визначається двома координатами: схиленням світила δ і прямим сходженням α .

Що таке Всесвіт?
Коли говорять про Всесвіт або космос, зазвичай, розуміють під цим словом оточуючий нас макросвіт: небесні тіла, їх системи, зоряний пил та інше. Тобто Всесвіт – це увесь матеріальний світ, безмежний у просторі і який розвивається з часом.

Якщо дивитись на Земну кулю з боку Всесвіту, то положення осі світу не змінюється і в будь–якій точці земної поверхні вона завжди паралельна осі обертання Землі. Напрям же прямовисної лінії, а отже і
площини істинного горизонту, яка є дотичною до поверхні Землі, змінюється при зміні широти місця спостереження (рис. 4.5).

Для визначення положення світил (зокрема Сонця) на небесній сфері необхідно встановити їхні координати. Небесні координати – це числа, які визначають положення різних об’єктів на небесній сфері по відношенню до деяких площин, ліній, точок.

Положення свiтила М на небеснiй сферi в першій екваторіальній системi координат визначається його схиленням δ і годинним кутом t (рис. 4.2).