Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 2

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Капельный полив в те...
Экстрим в городе
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 7) Характеристика сільськогосподарських культур та технології їх вирощування. » Ефіроолійні культури
Ефіроолійні культури

       ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

До ефіроолійних належить багато рослин, які вирощують для виробництва з них летких ароматичних речовин, що дістали назву ефірні олії. За складом і хімічною будовою ефірні олії являють собою суміші різноманітних органічних сполук: вуглеводів різного ступеню насиченості, спиртів, фенолів, ефірів, альдегідів, кетонів та органічних кислот.

Ефірні олії використовують у парфумерно-косметичній, фармацевтичній, харчовій, миловарній, тютюновій, консервній та інших галузях промисловості.

Ефірні масла накопичуються у плодах, насінні, листі, квітках, кореневищах та в інших органах (частинах) рослин. Зернові (плодові) ефіроолійні культури містять також значну кількість звичайної (жирної) олії. Ефірну олію добувають відгонкою її водяною парою, а жирну — екстрагуванням органічними розчинниками.

Основні ефіроолійні культури містять різну кількість ефірної та звичайної олії і накопичують її в різних органах: коріандр – насіння – олія ефірна (1,5 – 1,8%), олія звичайна (17 – 24%); кмин –  =//= (4 – 6%), (14 – 22%); аніс – =//= (2,5 – 4%), (16 – 22%); м’ята перцева – листя і стебло – олія ефірна (2,5 – 3,5%); шавлія мускатна – суцвіття – олія ефірна (0,2 – 0,35%); лаванда =//= (1 – 2%). В Україні найпоширенішими ефіроолійними культурами є: коріандр, аніс, фенхель, кмин, м’ята перцева, троянда ефіроолійна, лаванда, шавлія мускатна. Загальна площа посівів ефіроолійних культур в Україні близько 40 тис. га.

КОРІАНДР

Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Це давня культура Середземномор’я. В Україну завезений з Росії на початку ХІХ ст. Є провідною ефіроолійною культурою. Найбільш поширений у Запорізькій, Миколаївській, Кіровоградській областях.

В насінні коріандру міститься від 0,8 до 1,6 % ефірної олії, головною складовою частиною якої є терпеновий спирт ліналоол (60 – 80 %), від 18 до 28 % жирної олі. Ліналоол є вихідним продуктом для синтезу ряду пахучих речовин із запахом лимона, троянди, фіалки, конвалії, цитронелолу, цитронелалю, іонону, метиліонану, іралії та ін., які використовуються в парфумерно-косметичній та харчовій промисловості. Насіння коріандру застосовують у харчовій промисловості,  шрот коріандру містить близько 6 % жиру та до 30 % білків і використовується на корм худоби і птиці. Коріандр — медоносна рослина.

Середня врожайність насіння 12 – 15 ц/га.

 Морфологічні та біологічні особливості культури

Коріандр (кишнець, кинза) (Coriandrum sativum L.) — однорічна трав’яниста рослина родини селерових (Apiaceae). Плід — двосім’янка кулястої або яйцеподібної (2 – 5 мм в діаметрі) форми. Стебла, листя, зелені плоди мають неприємний запах клопів. У міру достигання плоди легко обсипаються і набувають приємного запаху. Маса 1000 насінин коріандру 5,5 – 8 г.

Коріандр — перехреснозапильна рослина. Вегетаційний період триває 80 – 120 днів. Коріандр належить до світлолюбних рослин довгого дня.

Вимоги до температури. Коріандр середньовибагливий до тепла. Насіння його проростає при 4 – 6 °С, дружні сходи з’являються при температурі не нижче 10 °С і витримують заморозки до мінус 8 – 10 °С. Підвищені температури в період вегетації зумовлюють зниження врожайності і вмісту олії в сировині.

Вимоги до вологи. Потреба в ґрунтовій волозі в різні фази вегетації у коріандру неоднакова: для набухання і проростання насіння поглинає воду, маса якої становить 120 – 125 % до його маси; в період від сходів до стеблування коріандр витрачає мало вологи і добре витримує ґрунтову посуху; поглинання вологи збільшується на початку стеблування і досягає максимуму у фазі цвітіння; у фазі формування і достигання насіння витрата води поступово зменшується. Транспіраційний коефіцієнт становить близько 600.

Вимоги до ґрунту. До ґрунтів коріандр вибагливий. Кращими для нього є ґрунти, які мають глибокий гумусовий шар, добру структуру, великий запас поживних речовин, нейтральну реакцію ґрунтового розчину. Найкраще росте на чорноземах. Непридатні для нього важкі глинисті, піщані та солонцюваті ґрунти. При врожаї 12 – 15 ц/га коріандр виносить із ґрунту 60 – 70 кг азоту, 16 – 17 кг фосфору і 40 – 60 кг калію. Близько 80 % цієї кількості поживних речовин засвоюється в період стеблування і цвітіння.

 Агротехніка вирощування

         Обробіток ґрунту. Система основного обробітку ґрунту після зернових культур полягає в лущенні і ранній зяблевій оранці на 25 – 30 см. Після просапних культур оранку проводять на глибину 22 – 25 см.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту складається з шлейфування, боронування та культивації в один–два сліди з одночасним боронуванням.

Посів. Сіють коріандр рано навесні в перші дні польових робіт. Перед сівбою насіння протруюють, за потреби прискорення з’явлення сходів насіння пророщують. Спосіб сівби – звичайний рядковий з шириною міжрядь 45 см. На чистих від бур’янів полях, а також при застосуванні гербіцидів  перевагу має звичайний рядковий спосіб сівби. На забур’янених полях, а також в посушливих умовах слід застосовувати широкорядну сівбу.

Норма висіву при звичайній рядковій сівбі і застосуванні до- і післясходових боронувань становить 25 – 30 кг/га, або 3,4 – 3,6 млн схожих насінин на 1 га. На полях, де будуть застосовуватись гербіциди, оптимальна норма висіву 16 – 18 кг/га, або 2,2 – 2,4 млн схожих насінин на 1 га. При широкорядній сівбі висівають 12 – 16 кг, або 1,7 – 1,8 млн схожих насінин на 1 га. Насіння загортають на глибину 3 – 4 см.

Догляд. Після сівби посіви коткують. Подальший догляд за посівами зводиться переважно до боротьби з бур’янами, які знищують гербіцидами або агротехнічними заходами. Під передпосівну культивацію застосовують гербіциди, якщо неможливо використати гербіциди, бур’яни знищують до- і післясходовими боронуваннями. На широкорядних посівах коріандру проводять 2 – 3 міжрядних обробітки ґрунту. Щоб поліпшити запилення, на посіви коріандру в період цвітіння вивозять пасіки.

Збирання. Плоди коріандру достигають неодночасно, тому збирати врожай потрібно своєчасно і в стислі строки. Для прискорення достигання в період побуріння 40 – 50 % зонтиків посіви обробляють хлоратом магнію в дозі 5 – 10 кг/га д. р. Через 3 – 5 днів збирають врожай прямим комбайнуванням.

При роздільному збиранні коріандр скошують жатками при достиганні плодів: на технічні цілі 30 – 40 %, на насіння 60 – 70 %. Після підсихання валків і зниження вологості насіння до 10 – 13 % їх підбирають і обмолочують. Насіння очищають і додатково просушують, щоб вологість його під час зберігання була не вище 12 %.

 Найважливіші сорти

Сорти коріандру, районовані в Україні: Кіровоградський, Янтар, Осканит та ін.

 КМИН

 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Батьківщиною кмину є Середня Азія і Європа. Основні площі кмину в Україні розміщені в Хмельницькій, Львівській і Тернопільській областях.

Кмин вирощують на насіння, яке містить від 3 до 7 % ефірної і 14 – 22 % жирної олії. Ефірну олію широко використовують у харчовій, лікеро-горілчаній, кондитерській, фармацевтичній, парфумерній, тютюновій промисловості. Плоди кмину мають приємний пряний смак, завдяки чому їх використовують в кулінарії, консервній промисловості, при виготовленні спеціальних сортів хліба, в різних соліннях тощо. Жирна олія використовується як технічна сировина. Шрот є цінним концентрованим кормом для худоби.

Середня врожайність в Україні при належній технології дорівнює 10 –12 ц/га насіння.

 Морфологічні та біологічні властивості культури

Кмин (Carum carvi L.) — дворічна трав’яниста рослина родини селерових (Apiaceae). У перший рік життя утворює м’ясистий слабогіллястий корінь з великою розеткою прикореневих листків, на другий рік — прямостояче розгалужене стебло заввишки до 1 м, квітконоси і плоди. Плід — видовжена двосім’янка. Маса 1000 насінин 2 – 4 г.

Вегетаційний період від сівби до достигання насіння становить 430 – 453 дні. Кмин — рослина перехреснозапильна. Це світлолюбна рослина, особливо в перший рік вегетації. При затіненні у фазі розетки на другий рік кмин не утворює квітконосних пагонів.

Вимоги до тепла. До тепла кмин маловибагливий. Насіння його починає проростати при температурі 6 °С тепла, у фазі розетки може витримувати значні морози.

Вимоги до вологи. До вологи кмин вибагливий, добрі врожаї формує тільки в зоні достатнього зволоження. Біологічною особливістю кмину є тривалий період проростання насіння. Для його бубнявіння потрібно багато води — 110 – 116 % від власної маси

Вимоги до ґрунтів. Для кмину найбільш придатними ґрунтами є чорноземи та сірі опідзолені, легкі за механічним складом, з неглибоким заляганням ґрунтових вод.

 Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту складається з лущення стерні й оранки на глибину 25 – 27 см. Весняний обробіток ґрунту включає ранньовесняне боронування і передпосівну культивацію на глибину 4 – 5 см.

Сівба. Кращим строком сівби є ранній весняний на початку польових робіт. Проте ефективна й літня сівба в липні після ранніх зайнятих парів. Для весняної сівби можна використовувати пророщене насіння. Висівають кмин широкорядним способом з шириною міжрядь 45 або 60 см. Норма висіву насіння 8 кг/га, глибина загортання 2 – 3 см, на легких ґрунтах 3 – 5 см.

Догляд за посівами кмину до появи сходів полягає в знищенні бур’янів та ґрунтової кірки легкими боронами або ротаційними мотиками. Після з’явлення сходів і до початку зимування рослин застосовують міжрядний обробіток і прополюють бур’яни не менше 4 – 5 разів.

Удобрення. У перший рік вегетації посіви підживлюють повним мінеральним добривом з розрахунку 20 – 30 кг/га д. р.: вперше — навесні і вдруге — восени. Загущені посіви у період утворення 3 – 4 справжніх листків проріджують, залишаючи по 8 – 10 шт. на 1 м рядка. Навесні посіви кмину другого року вегетації боронують упоперек рядків, а після відростання рослин застосовують міжрядний обробіток, який припиняють після змикання міжрядь. Під час першого весняного розпушування ґрунту рослини підживлюють повним мінеральним добривом з розрахунку 20 – 25 кг/га д. р., загортаючи добрива на глибину 10 – 12 см.

На дуже засмічених полях для боротьби з бур’янами під передпосівну культивацію застосовують гербіциди.

Збирання. Плоди кмину достигають неодночасно, а дозрілі обсипаються. Збирання врожаю роздільним способом починають у період побуріння 35 – 40 %, прямим комбайнуванням — 50 – 60 % плодів. Просушені валки відразу обмолочують. Вологість насіння під час зберігання не повинна перевищувати 10 – 11%.

Найважливіші сорти

Сорти кмину, районовані в Україні: Подільський 9, Случ, Пултівський та ін.

 М'ЯТА ПЕРЦЕВА

 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Батьківщиною м’яти вважають Англію, де її вирощують з XVI ст. В Україні її стали вирощувати на початку XVIII ст., а нині основні площі її розміщені в лісостеповій зоні — в Чернігівській, Черкаській, Сумській, Полтавській та Київській областях.

М’яту вирощують для виробництва дуже цінної ефірної (ментолової) олії, яка міститься у всіх надземних органах рослини: листі (від 2 до 4 %), суцвіттях (4 – 6 %), стеблах (до 0,3 % від маси сухої речовини). В якості сировини використовують усю надземну частину рослин у підв’яленому стані або сухе листя. М’ятна олія містить ментол (41 – 92 %), ментон (9 – 25 %), пінен, лімонен та інші речовини. М’ятну олію і продукти її переробки використовують у фармацевтичній, харчовій, парфумерно-косметичній, миловарній та лікеро-горілчаній промисловості; листя м’яти — у медицині, для квашення овочів, приготування квасу тощо. Відходи переробки м’яти можна використовувати на корм худобі.

За високої агротехніки кращі господарства збирають на великих площах по 15 – 20 ц сухого листя, а окремі — по 25 – 30 ц/га.

  Морфологічні та біологічні особливості культури

М’ята перцева (Mentha piperita L.) — багаторічна трав’яниста рослина родини ясноткових (Lamiaceae). Утворює кореневища, які залягають на глибині 0 – 10 см. Основна маса коренів розміщується в шарі 10 – 30 см. Стебло у м’яти гіллясте, досягає висоти 50 – 100 см і більше. Листки вкриті з обох боків дрібними маслянистими залозками, в яких накопичується ефірна олія. М’ята цвіте рясно, але насіння майже не утворює. Плід складається з чотирьох однонасінних червоно-бурих горішків, маса 1000 шт. яких 0,065 г.

Період вегетації 120 – 130 днів. М’ята — світлолюбна рослина довгого дня.

Вимоги до температури. М’ята перцева невибаглива до тепла. Навесні відростання починається при 3 – 5 °С, оптимальна температура для її росту 18 – 20 °С. Високі температури в літні місяці стримують галуження, урожайність і олійність при цьому знижуються.  Кореневища витримують морози до мінус 13 °С, а при наявності снігового покриву до мінус 18 – 30 °С. Сходи м’яти витримують заморозки до мінус 8 °С.

Вимоги до вологи. Це вологолюбна рослина. Особливо вибаглива до вологи у період від початку галуження до масової бутонізації. Оптимальна вологість ґрунту для м’яти — близько 80 % НВ, вона добре реагує на поливи.

Вимоги до ґрунту. М’ята дуже вибаглива до родючості ґрунту. Кращими для вирощування її є наносні заплавні ґрунти в долинах річок при короткочасному затопленні навесні. Найбільш придатними ґрунтами для неї є легкі за механічним складом чорноземи та окультурені торфовища зі слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 5 – 7). З урожаєм сухої речовини надземної маси в 45 ц/га виносить 98 кг азоту, 34 фосфору і 44 кг калію.

 Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту під м’яту аналогічний обробітку під інші технічні культури. При розміщенні її після удобрених озимих проводять лущення, а потім — оранку на глибину 22 – 25 см. Після овочевих культур, багаторічних трав, махорки орють поля відразу після збирання врожаю. Рано навесні проводять боронування і передпосівну культивацію ґрунту на глибину 10 – 12 см з одночасним внесенням гербіциду і боронуванням.

Добрива вносять обов’язково. Під зяблеву оранку слід вносити гній 30 – 40 т/га і повне мінеральне добриво: азоту 60 – 70 кг/га, фосфору 45 – 50 і калію 60 – 70 кг/га, на окультурених торфовищах вносять лише фосфорно-калійні добрива.

Садіння. М’ята перцева майже не утворює насіння, тому розмножується вегетативно — кореневищами, зрідка — розсадою. Насінням її розмножують лише в селекції. При вирощуванні м’яти кореневищами або пагонами (батогами) після весняного обробітку ґрунту нарізають борозни на глибину 8 – 10 см. Ширина міжрядь 45 – 70 см. Висаджують кореневища або пагони в перші дні весняних робіт водночас із сівбою ранніх ярих.

Висаджують 12 – 15 ц/га кореневищ. Глибина садіння їх навесні 6 – 8 см, восени 10 – 12 см. Відразу після садіння поле коткують. Садять м’яту також розсадою, яку вирощують на плантаціях маточників. Її висаджують у попередньо политі борозни. Ширина міжрядь, як і при садінні кореневищами, 45 – 70 см, відстань між рослинами в рядку 12 – 15 см.

Догляд за посівами м’яти першого року життя починають у досходовий період проведенням 2 – 3 боронувань. Через 3 – 6 днів після садіння і не пізніше як за 5 – 6 днів до появи сходів вносять гербіциди. В період сходи — повне галуження проводять 2 – 3 міжрядних обробітки і прополюють бур’яни в рядках. При значній забур’яненості плантації м’яти восени, на початку стійкого похолодання, проводять оранку на глибину 16 – 18 см, а в посушливі роки — рано навесні. Навесні плантації боронують і дискують. За 5 – 6 днів до появи сходів вносять гербіциди. Як тільки з’являться сходи, нарізують міжряддя завширшки 45 – 70 см. У подальшому догляд за дворічними плантаціями такий самий, як і за однорічними.

Удобрення. Важливим заходом підвищення врожайності м’яти є підживлення її мінеральними добривами. Найефективніші ранні підживлення, проведені під час першої і другої міжрядних культивацій. Вносять NРК з розрахунку 10 – 15 кг/га. На чистих від бур’янів ділянках через місяць після збирання врожаю вносять добрива в дозі N135Р180К135, заробляючи їх боронами. Рано навесні до відростання рослин застосовують гербіциди і проводять 1 – 2 досходових боронування.

Збирають м’яту в період масового цвітіння на низькому зрізі (6 – 8 см).  Перед збиранням виполюють великі бур’яни. Після прив’ялювання скошену масу згрібають у невеликі валки і залишають на 1 – 2 дні для підсушування. Коли вологість маси досягне 30 – 40 %, її підбирають і відправляють на переробку. Висушені рослини обмолочують. При вирощуванні високоментолових сортів для добування ефірної олії використовують листя і стебла. Листя, просушують у валках до підв’яленого стану, потім досушують на току до повітряносухого стану листя і обмолочують.

  Найважливіші сорти

В Україні вирощують кілька сортів м’яти. Найбільш посухостійкі і мало уражуються іржею Заграва, Лікарська 1, Малахітовая, Прилуцька 14, Чорнолиста, Українська перцева та ін.



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru