Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 7) Характеристика сільськогосподарських культур та технології їх вирощування. » 6) Прядивні культури.
6) Прядивні культури.

         У світовому землеробстві вирощують такі прядивні культури, як бавовник, льон-довгунець, коноплі, кенаф, канатник, джут, рамі, новозеландський льон та ін. Найважливіші з них — бавовник, льон, джут та коноплі.

 1. ЛЬОН

1 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність.

Льон прядивний як землеробська культура був відомий народам Індії, Китаю, Єгипту, Сирії, Закавказзя за 4 – 5 тисячоліть до н. е. Слов’янські племена ще до існування Київської Русі використовували льон для виробництва полотняних тканин, якими задовольняли власні потреби й торгували. На початку XVI ст. в Росії були збудовані перші державні полотняні й канатні фабрики. З перших років ХХ ст. наша країна стала основним експортером льоноволокна за кордон.

З країн СНД найбільші посіви льону-довгунця зосереджені у Російській Федерації (переважно в Нечорноземній зоні), Білорусі та Україні (на Поліссі — переважно в Чернігівській, Житомирській, Київській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях). Загальна посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100 – 170 тис. га.

В Україні льон-довгунець є головною прядивною культурою, у стеблах якої утворюється 25 – 31 % волокна з найціннішими технологічними властивостями. Із довгого льонового волокна виробляють різні тканини — побутові, полотняні, брезентові, технічні (пожежні рукави) та ін.; із короткого — мішковину, пакувальні тканини, риболовні сітки, вірьовки, шпагат, нитки тощо. Відхід текстильного виробництва — кострицю використовують для виготовлення тепло- і звукоізоляційних матеріалів, картону, ацетону. Попіл з костриці, в складі якого є 4,8 % фосфору, 6,3 % калію, корисний як фосфорно-калійне добриво. Насіння льону-довгунця  містить 35 – 39 % висихаючої олії (з йодним числом понад 165), з якої виготовляють оліфу, фарби, лаки, рідке мило, замазки та інші матеріали. Льонова олія цінна також у харчуванні та медицині. Як концентрований корм для худоби використовують макуху, яка містить 7 – 12 % олії, 32 – 36 % легкоперетравних білків.

Середній вихід волокна 5,0 – 6,4 ц/га. За прогресивної технології вирощування льону-довгунця, вихід волокна становить 8 – 10 ц/га й насіння 5 – 8 ц/га.

2.  Морфологічні та біологічні особливості культури.

Льон належить до роду Linum, родини льонових (Linaceae). Найбільше виробниче значення має льон звичайний, або культурний (Linum usitatissimum L.).

Льон звичайний — однорічна рослина. За морфологічними ознаками поділяється на п’ять підвидів. З них у нашій країні найпоширеніший євразійський підвид (subsp. eurasiatiсum Yar. et Ell.), який охоплює кілька груп і різновидів, у тому числі чотири групи, які використовуються у виробництві: льон-довгунець, льон-кучерявець, льон-межеумок (проміжний) та льон сланкий.

Льон-довгунець (elongata) — одностеблова трав’яниста рослина, заввишки 70 – 125 см. Стебло гілкується лише на верхівці. Коробочок на одній рослині утворюється мало —від 2 – 3 до 8 – 12 шт. Насіння в них дрібне, із середньою масою 1000 шт. 3,7 – 5,5 г. Найдовше, найбільш міцне і гнучке технічне волокно утворюється у стеблах льону-довгунця завдовжки понад 70 см і завширшки не більше 1 – 1,5 мм. Це досягається формуванням висіву прядивного льону з густотою рослин до 2000 шт./м2.

Льон-довгунець — самозапильна дводомна рослина довгого світлового дня з досить коротким вегетаційним періодом, достигає через 72 – 85 днів після з’явлення сходів.

Вимоги до температур. Льон-довгунець — рослина помірного клімату. Його насіння починає проростати при температурі посівного шару ґрунту 3 – 5 °С, а дружні сходи з’являються, коли ґрунт прогріється до 7 – 9 °С. Сходи витримують заморозки до мінус 4 °С. У період вегетації краще росте при температурі 15 – 18 °С без різких її коливань удень і вночі. За жаркої погоди (понад 22 °С) гальмується ріст стебел у висоту і погіршується якість волокна. Оптимальна сума температур для росту й розвитку — в межах 1800 – 2000 °С

Вимоги до вологи. Набагато більші вимоги виявляє льон-довгунець до вологи. Критичний період по відношенню до вологи – від висівання насіння до бутонізації і цвітіння рослин. Його насіння проростає при поглинанні близько 100 % води від власної маси, а сходи з’являються при наявності в посівному шарі ґрунту 10 – 20 мм продуктивної вологи. Найвищі врожаї він дає у районах, де до цвітіння рослин температура повітря не перевищує 16 – 17 °С, випадає достатня кількість опадів (близько 150 – 180 мм), вологість ґрунту становить 70 % НВ і часто буває хмарна погода. Транспіраційний коефіцієнт у льону-довгунця 400 – 430.

Вимоги до ґрунтів. Льон-довгунець росте на ґрунтах з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 5,9 – 6,3), достатньою вологоємністю, добре проникним підґрунтям, які не запливають і не забур’янені. Найсприятливішими для нього є ґрунти із вмістом гумусу не менше 2 %, легкогідролізованого азоту 10 мг, фосфору і калію 10 – 15 мг на 100 г ґрунту та щільністю 1,3 г/см3.

У районах поширення льон-довгунець вирощують на середніх суглинках і суглинкових супісках. Малопридатні для льону легкі піщані й супіщані ґрунти, а також важкі глинясті, кислі торфові ґрунти та ґрунти з великою кількістю вапна.      

3.  Агротехніка вирощування.

Обробіток ґрунту. Ранньовесняний обробіток ґрунту починають з настанням його фізичної стиглості (закриття вологи та культивація з боронуванням на глибину 5 – 6 см, а при внесенні мінеральних добрив — на 8 – 10 см). Передпосівну культивацію здійснюють на глибину не більше 5 – 6 см з наступним коткуванням. На легких ґрунтах передпосівний обробіток ґрунту проводять на глибину загортання насіння (до 2 см).

Удобрення. Льон-довгунець добре реагує на внесення добрив. У період вегетації найбільше елементів живлення льон-довгунець засвоює з ґрунту у фазі бутонізації: азоту 48 %, фосфору 65 % і калію 59 % від загальної потреби рослин на створення урожаю. Важливо враховувати при застосуванні добрив вплив кожного з основних елементів живлення на його урожай і якість продукції. При застосуванні добрив на ґрунтах з недостатнім вмістом азоту оптимальним співвідношенням N : Р : К вважається 1 : 2 : 2, на більш родючих ґрунтах 1 : 2 : 3 або навіть 1 : 2 – 3 : 3 – 4. При вирощуванні льону після удобрених озимих зернових культур достатньою нормою повного мінерального добрива є N30–45Р60–90К90–120, після угноєної картоплі — N30Р60К120. При висіванні льону після неудобрених стерньових попередників на малородючих ґрунтах норми азоту збільшують до 45 – 60 кг/га, фосфору й калію до 90 – 120 кг/га. На окультурених торфових ґрунтах норми азоту зменшують, фосфору і калію збільшують з доведенням їх співвідношення до 1 : 3 : 4.

На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, які мають підвищену кислотність ґрунтового розчину, льон-довгунець позитивно реагує на внесення невеликих норм вапна: при рН 4,5 і менше 2,5 – 3 т/га; рН 4,6 – 5,0 — 2 – 2,5 т/га; рН 5,0 – 5,5 — 1,5 – 2 т/га. Вносити вапно краще під попередник.

Гній, торфогнойові компости звичайно вносять під попередник.

Сівба. Насіння для сівби завчасно очищають, сортують,  протруюють Для підвищення схожості насіння можна за 3 – 5 днів до сівби обігрівати на сонці. Сіяти льон-довгунець починають у ранні строки  при прогріванні ґрунту на глибині 10 см до 5 – 6 °С. Спосіб сівби — вузькорядний з міжряддями 7,5 см. Глибина загортання насіння на легких супіщаних ґрунтах 1,5 – 2 см, суглинкових 1 – 1,5, осушених торфовищах 2 – 3 см.

Норми висіву льону встановлюють з урахуванням родючості й водних властивостей ґрунту, стійкості вирощуваних сортів проти вилягання та якості насіння. Густоту рослин перед збиранням 2200 – 2400 шт./м2, середньостійких 1900 – 2100 шт.м2  забезпечує норма висіву відповідно 140 – 150 кг/га (25 – 28 млн шт.) та 120 – 130 кг/га (22 – 23 млн шт.).

У господарствах західних областей та на Закарпатті норми висіву вилягаючих сортів зменшують до 100 – 120 кг/га, стійких проти вилягання — до 130 кг/га.

Догляд. При вирощуванні льону на суглинкових ґрунтах догляд за посівами починається ще до з’явлення сходів — виконується руйнування кірки. Після з’явлення сходів знищують бур’яни гербіцидами. Проти хвороб льон обприскують при висоті рослин 8 – 10 см.

Збирання. Розрізняють чотири фази стиглості льону: зелену, ранню жовту, жовту й повну. У зеленій стиглості рослини мають зелене забарвлення, насіння досягає молочної стиглості (льон дає тонке волокно); у ранній жовтій стиглості рослини жовтіють, крім верхніх листків (максимальний вихід високоякісного волокна). За жовтої стиглості спостерігається масове обпадання пожовклих листків, пожовтіння й побуріння коробочок (волокна зменшується і стає грубішим). За повної стиглості льону повністю обпадає листя, стебла стають темно-бурими, коробочки розтріскуються і достигле насіння обсипається (якість волокна  льону найнижча).

Збирають льон через 2 – 3 дні від початку ранньої жовтої стиглості і закінчують у фазі жовтої стиглості. Найпрогресивніший спосіб збирання льону-довгунця на волокно комбайновий. Отриманий комбайновим збиранням сирий льоновий ворох, який складається з коробочок (52 – 84 %), насіння (2 – 7 %) та різних домішок (12 – 16 %), висушують при температурі до 45 °С і обмолочують. Зберігають насіння льону з вологістю не більше 12 %.

4.  Найважливіші сорти.

Районовані сорти льону-довгунця в Україні: А-49, Глухівський ювілейний, Київський, Рушничок, Ірма, Могилівський 2, Синільга, Томський 16, Український 3, Чарівний та ін.

2. БАВОВНИК

1. Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність.

         Бавовник — давня культура. Його вирощували й виготовляли волокна прядиво вже за 3 тис. років до н. е. в Індії, Китаї, звідки близько 500 років до н. е. він проник у Єгипет, а в IV – V ст. бавовництво почало розвиватись у Середній Азії, Ірані. В Америці (Мексика, Перу) культура бавовнику виникла самостійно кілька тисячоліть тому. В Україні бавовник почали вирощувати недавно, в 1929 р.; південні області держави стали найбільш північною у світі базою бавовництва. Проте в 1954 р. сіяти бавовник в Україні припинили через високу його вартість, низькі врожайність та якість волокна.

Бавовник — основна прядивна культура світу. Світова площа його посівів становить близько 35 млн га, а валовий збір бавовнисирцю 42 – 45 млн т.

Основними бавовникосіючими країнами світу є: США, Китай, Індія, Пакистан, Бразилія, Мексика, Єгипет і Туреччина. Вони дають близько 80 % усієї вироблюваної у світі бавовни-сирцю. Основною продукція бавовнику є волокно для текстильної промисловості (ситець, сатин, трикотаж, бумазея, фланель, батист,  нитки тощо). З короткого волокна (підпушку, або лінту) виготовляють вату, штучний фетр, особливо міцні сорти паперу, кінофотоплівку, пластмасу, нітролаки, штучну шкіру і багато інших матеріалів.

З 1 т бавовни-сирцю отримують 330 – 360 кг волокна, 560 – 650 кг насіння, яке містить 20 – 30 % технічної олії. Бавовникова макуха — добрий концентрований корм для тварин, який містить до 40 % білка, однак в ній міститься отруйна речовина госипол. Бавовникові лушпайки є сировиною для виробництва етилового й метилового спирту, глюкози, фурфуролу, лігніну, смоли, кормових білків. Стебла бавовнику і стулки коробочок використовують для отримання оцтової кислоти, виготовлення паперу, будівельних матеріалів, як паливо.

Бавовник є добрим медоносом. Як просапна культура він має велике агротехнічне значення.

Світова урожайність бавовни-сирцю в середньому становить близько 15 ц/га, в Україні 6 – 8 ц/га, а в кращих господарствах Голопристанського та Скадовського районів Херсонської області на богарі 11,6 – 13,6 ц/га. В умовах зрошення врожайність бавовнику зростає в 2 – 3 рази більше.

В наш час в Україні поновлено вирощування бавовнику в Херсонській області, проте перспектива українського бавовництва залишається поки проблематичною через відсутність обґрунтованої державної програми його розвитку. Все ж обнадійливим є факт планового розміщення з 1996 р. на Херсонщині близько 2 тис. га дослідно-виробничих посівів бавовнику.

2. Морфологічні та біологічні особливості культури.

Бавовник належить до родини мальвових (Malvaceae), роду Gossypium. Це багаторічна рослина, але в більшості країн світу його вирощують як однорічну. Рід Gossypium представлений 37 видами, з яких у нашій країні мають промислове значення два види: бавовник звичайний, або мексиканський (G. hirsutum) – волокно завдовжки 30 – 35 мм, а його вихід досягає 32 – 38 % (Середня Азія і Закавказзя); бавовник перуанський ( єгипетський) тонковолокнистий (G. barbadense) – волокно найвищої якості завдовжки 40 – 50 мм, шовковисте, кремове, вихід 35 – 40 % (пізньостиглий, теплі країни).

Бавовник — світлолюбна культура короткого дня. У країнах Середньої Азії вегетаційний період районованих сортів бавовнику триває у середньому 140 днів. Період достигання коробочок на кожній рослині розтягнутий до 50 і більше днів.

Вимоги до температури. Усі культурні види бавовнику дуже вимогливі до тепла. Мінімальна температура проростання його насіння становить 10 – 12 °С, оптимальна 25 – 30 °С. Він не витримує заморозків до мінус 1 – 2 °С як на початку вегетації, так і восени.

Вимоги до вологи. Бавовник — відносно посухостійка рослина, проте високі врожаї дає лише при достатній забезпеченості рослин вологою, чого досягають поливами. При недостатній вологості ґрунту обсипаються коробочки. У період вегетації рекомендується весь час підтримувати вологість ґрунту на рівні 65 – 80 % ПВ.

Вимоги до ґрунтів. Бавовник добре росте на сіроземних та лучно-болотних ґрунтах Середньої Азії, а також на засолених. З урожаєм 30 – 35 ц/га на кожну тонну сирцю бавовник виносить з ґрунту 46 кг азоту, 16 фосфору і 18 кг калію.

3. Агротехніка вирощування.

Обробіток ґрунту. Зяблеву оранку проводять на глибину 27 – 30 см наприкінці жовтня — на початку листопада після люцерни, а після бавовнику — в міру звільнення площ на таку саму глибину. Зимова й весняна оранки менш ефективні. Рано навесні площу боронують і культивують на глибину 8 – 10 см, а на важких ґрунтах культивують на 18 – 20 см і боронують у 2 – 4 сліди, надалі вирівнюють поверхню ґрунту.

Удобрення. Рекомендується на одному полі кілька років підряд вносити повне мінеральне добриво з розрахунку: азотних 140 – 160 кг/га, фосфорних 80 – 100 кг/га, калійних 30 – 50 кг/га д. р. При сівбі бавовнику після люцерни в перші два роки дози азоту зменшують до 50 – 70 кг/га. Ефективне одночасне внесення органічних і мінеральних добрив, а також післяжнивні посіви на зелене добриво сидеральних культур (гороху, вігни тощо).

Сіяти бавовник починають, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 12 – 15 °С, широкорядним способом з шириною міжрядь 90 см. Норма висіву насіння 80 – 90 кг/га, глибина загортання 4 – 5 см.

Догляд за посівами починається із знищення кірки до з’явлення сходів. Проривають сходи у період утворення двох справжніх листків, залишаючи по 7 – 9 рослин на 1 м довжини рядка, або по 80 – 100 тис. рослин на 1 га. Міжряддя культивують у міру ущільнення ґрунту та з’явлення бур’янів, а також після кожного поливу, як тільки просохне ґрунт.  Залежно від особливостей ґрунту і погодних умов проводять 2 – 4 вегетаційних поливи з поливною нормою 500 – 600 м3/га. Кращий спосіб зрошення бавовнику — дощування.

Важливо для підвищення врожайності бавовнику зрізувати верхівки рослин при утворенні 14 – 16 плодових гілок. Збирають бавовник у міру достигання коробочок. Проводять 2 – 3 збори до настання і 1 – 2 після настання морозів.

4. Найважливіші сорти.

В умовах України успішно можна вирощувати тільки ранньо- й середньостиглі сорти. Досліди із сортовипробування в 1993 – 1995 рр. показали, що при розміщенні бавовнику в Херсонській області краще орієнтуватись на сорти болгарської селекції та вітчизняний Дніпровський 5.

3. КОНОПЛІ

1 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність.

 Перші повідомлення про коноплі є в індійських літописах за 900 – 800  рр. до н. е. В Індії їх вирощували спочатку як лікарські рослини, пізніше — як прядивні. Є також свідчення, що за 500 р. до н. е. коноплі культивувалися в Китаї. На території Росії вони з’явилися в ІХ ст., а в XVI ст. їх волокно почали постачати на експорт в інші країни. У європейських країнах коноплі з'явилися в XVI ст. Із зарубіжних країн коноплі найпоширеніші нині в Індії та Китаї, з європейських — в Італії, Франції, Югославії, Угорщині, Польщі.

Не так давно (1956 – 1960 рр.) перше місце у світі за посівними площами конопель (понад 600 тис. га) посідала Росія, в наш час вони скоротилися до 60 – 100 тис. га. Інтенсивно скоротилися посівні площі конопель в Україні — з 160 тис. га 1956 р. до 11 тис. га у 1990 р. Їх вирощують у Сумській, Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Дніпропетровській, Миколаївській областях.

Коноплі забезпечують потреби народного господарства у волокні та олії. Із довгого волокна виробляють морські й річкові канати, шнури; із короткого — вірьовки, снопов’язальні та пакувальні шпагати, а також грубі тканини — брезент, парусину, полотно, мішковину та ін. Кострицю використовують для виробництва паперу, теплоізоляційних плит, костроплит для меблів, целюлози, пластмаси, на паливо. Насіння конопель містить 30 – 35 % швидковисихаючої олії – лакофарбова промисловість та виробництво оліфи й мила. Конопляна олія є також цінним продуктом харчування. Конопляна макуха (7 – 10 % жиру та 25 – 30 % білка) є цінним концентрованим кормом для худоби.

Вихід волокна конопель при дотриманні належної технології становить 10 – 12 ц/га.

2. Морфологічні та біологічні особливості культури.

 Коноплі належать до родини коноплеві (Cannabinaceae), яка об’єднує три самостійних види: коноплі звичайні, або посівні (Cannabis sativa L.) –(волокно й насіння); коноплі індійські (Cannabis indicaLam.) – (в медицині);  коноплі-засмічувачі (Cannabis ruderalisJanisch.) – (Сибір, Середня Азія, Поволжя – засмічують посіви культурних конопель). У державах СНД, в тому числі в Україні, виробниче значення мають коноплі звичайні, або посівні, — дводомні роздільностатеві рослини. Найціннішою господарською частиною конопель є їх волокнисті стебла — важлива сировина для виробництва волокна.

Коноплі — рослини короткого світлового дня. Вегетаційний період у скоростиглих сортів дводомних конопель становить 116 – 123 дні, середньостиглих 132 – 140, пізньостиглих 152 – 160 днів.

Вимоги до температур. Насіння конопель починає проростати при температурі посівного шару ґрунту 1 – 3 °С, а сходи здатні витримувати весняні заморозки до мінус 5 – 6 °С. Тому нерідко сіяти коноплі починають у ранні строки при прогріванні ґрунту до 5 – 7 °С, що сприяє формуванню більш високорослих рослин. Проте максимального виходу насіння і волокна досягають при сівбі конопель у ґрунт, прогрітий на глибині загортання насіння до 8 – 10 °С. Найсприятливіша температура під час вегетації конопель 18 – 20 °С з підвищенням до 25 °С у фазі бутонізації. Зниження температури повітря в цей час пригнічує ріст і розвиток конопель.

Вимоги до вологи. Коноплі виявляють підвищені вимоги до вологи, про що свідчить їх досить високий транспіраційний коефіцієнт — у середньому 600 – 800 – 1200, а при підвищених температурах досягає 1000 – 1200.  Критичний період по відношенню до вологи – період інтенсивного формування волокнистих пучків з довгими волоконцями (від початку бутонізації до цвітіння рослин). Надмірна вологість ґрунту негативно впливає на ріст і розвиток культури. Найсприятливіший водний режим для конопель складається при вологості ґрунту протягом вегетації у межах 70 – 80 % НВ.

Вимоги до ґрунтів. Коноплі вибагливі до родючості ґрунту — наявності в них азоту й калію. Встановлено, що середньоруські коноплі при утворенні 10 ц волокна виносять з ґрунту 120 – 150 кг азоту, 35 – 40 кг фосфору та 80 – 90 кг калію. Краще ростуть на ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 7,1 – 7,4). Найбільш придатні для конопель низинні чорноземні й темносірі опідзолені ґрунти, а також осушені торфові із заляганням ґрунтових вод глибше 75 – 100 см від поверхні. Не рекомендується вирощувати коноплі на дерново-підзолистих, важких глинистих і легких піщаних ґрунтах.

        3. Агротехніка вирощування.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту після стерньових попередників полягає в глибокій зяблевій оранці (25 – 27 см) з попереднім одноразовим лущенням стерні на глибину 6 – 8 та 10 –12 см. Поля після пропасних культур дискують на глибину 10 – 12 см і орють на 27 – 30 см; На дерново-підзолистих ґрунтах з мілким орним шаром орють на повну його глибину. Навесні закривають вологу та проводять 1 – 2 передпосівні культивації з боронуванням, а коли вносять гній, то переорюють на 14 – 16 см і ущільнюють. При вирощуванні на заплавах, осушених торфовищах дискують на 10 – 12 см з одночасним боронуванням і ущільненням.

Удобрення. З органічних добрив під коноплі вносять гній, компости — на бідних ґрунтах і після неудобрених попередників в районах достатнього зволоження не менше 60 т/га, а на більш родючих ґрунтах та після удобрених попередників 30 – 40 т/га, у південних районах 20 – 25 т/га. На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся заорюють післяжнивний посів люпину. Їх також вапнують.

При розміщенні конопель після зернобобових культур мінеральні добрива вносять так: на родючих ґрунтах (чорноземах) N30Р45–60К45–60, на менш родючих (сірих, темно-сірих опідзолених) N60Р90К90–120.

Висіваючи коноплі після просапних культур або після озимих, норму азоту на середньородючих ґрунтах збільшують до 90 – 120 кг/га при нормі фосфору і калію по 60 – 90 кг/га. При вирощуванні конопель після озимої пшениці, кукурудзи на південних чорноземах норми калію зменшують до 30 – 45 кг/га. Калійні й основну частину фосфорних добрив вносять під зяб, азотні — під передпосівну культивацію й частину фосфорних (Р10–15) — в рядки під час сівби.

На малородючих ґрунтах рекомендується вносити 30 – 40 т/га гною або компостів і повне мінеральне добриво N90Р60–90К60–90. На окультурених торфових ґрунтах застосовують мідь у вигляді мідного купоросу (20 – 25 т/га) або піритних недогарків (3 – 5 кг/га) один раз за 4 – 5 років та фосфорно-калійні добрива з підвищеними нормами калію — Р60К150–180. Широкорядні посіви конопель підживлюють азотними добривами з розрахунку на 1 га N30–45 або вносять 5 – 6 т/га гноївки чи 7 – 10 ц/га пташиного посліду.

Сівба. Сіють відсортованим, протруєним насінням, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 8 – 10 С. При вирощуванні конопель на волокно сіють, як правило, звичайним рядковим способом (15 см), насінницькі посіви — широкорядним з міжряддям 45 – 60 см або двострічковим з шириною міжрядь 45 – 60 см, між рядками у стрічці 15 см. У південних районах коноплі вирощують на волокно й насіння широкорядним способом з міжряддями 60 см. Норма висіву при звичайній рядковій сівбі однодомних конопель 80 – 90 кг/га, дводомних 100 – 110 кг/га, при широкорядній — відповідно 10 – 15 і 15 – 20 кг/га, при двострічковій 20 та 25 – 30 кг/га.

Насіння загортають на глибину 3 – 4 см, у посушливу погоду 5 – 6 см.

Догляд за посівами починається з досходового боронування. На широкорядних і стрічкових посівах 2 – 3 рази розпушують ґрунт у міжряддях: перший раз на глибину 5 – 6 см, на більш важких ґрунтах — на 6 – 8 см; другий — на 8 – 10 см, третій — на 5 – 6 см. Для знищення бур’янів використовують гербіциди.

Збирання. Збирати починають при достиганні на рослинах 60 – 76 % насіння. Застосовують спочатку роздільний спосіб збирання і закінчують однофазним збиранням. Коноплі на зеленець починають збирати на початку масового цвітіння чоловічих квіток і закінчують з відцвітанням їх. При збиранні конопель на насіння треба старанно очистити його, а при потребі досушити в  з доведенням вологості до 11 – 13 %.

Коноплі, зібрані на зеленець, відразу після скошування сортують за довжиною, товщиною та кольором і окремо відправляють для замочування у спеціальних водоймах для отримання трести. Тривалість мочіння залежить від температури води. При літньому мочінні у воді температурою 18 – 20 °С його закінчують за 7 – 8, при осінньому у прохолодній воді (10 – 12 °С) — за 15 – 18 днів.

         4. Найважливіші сорти.

Районовані сорти конопель в Україні: Глухівські 33, Глухівські 46, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15, Золотоніські однодомні 11 та ін.

 

 

 

 

 



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru