Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 2

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 7) Характеристика сільськогосподарських культур та технології їх вирощування. » 5) Корнеплоди і бульбоплоди.
5) Корнеплоди і бульбоплоди.

 

     ЦУКРОВИЙ БУРЯК

 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Цукрові буряки виведено з дикоростучих форм, взятих з побережжя Середземного моря. Цукристість їх становила всього 5 – 6%. Шляхом селекції вміст цукру збільшено до 19 – 21%. Вперше добув цукор з цукрових буряків німецький учений Маркграф у 1747 р. В подальшому учень Маркграфа Франц Карл Ахард розпочав дослідження із селекції, агротехніки і технології переробки буряків на цукор (1784 р.). У Росії вперше було вироблено невелику кількість цукру з буряків у 1792 р. професором І. Біндгеймом. У Німеччині К. Ахард уже на мініцукроварнях у промислових дослідах досяг 3%-го виходу цукру-сирцю. У 1800р. цар Павло І видав відповідний указ про відведення земель у південних краях Росії для вирощування цукрових буряків.

Засновником бурякоцукрового виробництва в Росії вважається Яків Єсипов, який у своєму маєтку в Московській губернії (с. Кольське) виробив 5 пудів чистого цукру з цукрових буряків. Перші цукроварні було збудовано в 1802 р. К. Ахардом у Німеччині та Я. Єсиповим і Е. Бланкеннагелем у Росії (с. Аляб’єве Тульської губернії). У 1807 р. професор Московського університету Ф. Рейс опублікував статтю, в якій показав прибутковість виробництва цукру із цукрових буряків. На той час у Росії працювало вже 8 цукрових заводів.

Перший в Україні цукровий завод було збудовано в 1824 р. в Чернігівській губернії в с. Макошине, а в 1826 р. — в Київській і через рік — у Подільській губернії (в Бершаді). Але площа посівів цукрових буряків ще була незначною — всього 1250 десятин. Лише граф О. Бобринський, який у 1840 р. збудував у м. Сміла потужний цукровий завод, започаткував широкий розвиток бурякоцукрового виробництва в Україні.

Наприкінці ХІХ ст. в Росії було вже 500 тис. га посівів цукрових буряків, а виробництво цукру сягало 800 тис. т щороку. Нині у світі виробляють із цукрових буряків близько 40% цукру і з цукрової тростини — 60%.

Цукрові буряки вирощують у багатьох країнах. Найбільші площі їх в Україні, Росії, Франції, США, Португалії, Німеччині, Італії, Румунії, Чехії, Словаччині, Англії, Бельгії, Угорщині, Туреччині. Близько 80% усіх посівних площ та валового збору цукрових буряків припадає на Європу. Посіви буряків в Україні у 80-ті роки становили 1,7 млн га, у середині 90-х років скоротилися до 1651,6 тис. га, а нині вони значно менші — 1,25 млн га. Основні посіви їх розміщено в лісостеповій зоні. У Степу вони займають біля 25% посівної площі.

Цукрові буряки — одна з основних технічних культур. При врожайності 400 ц/га забезпечують вихід 50 – 55 ц цукру, 150 – 200 ц гички, 260 – 280 ц сирого жому, 15 – 18 ц меляси, які використовуються на корм. Цукрові буряки більш поживні ніж кормові. При постійному підвищенні культури землеробства можна стабільно одержувати врожаї цукрових буряків 350 – 450 ц/га. За української інтенсивної технології вирощування буряків урожай їх досягає 450 – 550 ц/га.

 Морфологічні та біологічні особливості культури

Цукрові буряки (Beta vulgaris S. V. saccharifera) належать до родини лободових (Chenopodiaceae).

Коренева система дорослої рослини складається з потовщеного головного кореня (коренеплоду) та сітки тонких кореневих розгалужень, які проникають на глибину до 2,5 м, а в ширину на 100 – 120 см. Розрізняють головку коренеплоду (вкорочене стебло), яка несе листки; шийку (гіпокотиль, або підсім’ядольне коліно) — частина коренеплоду, яка не має листків і бічних коренів;

Листки у цукрових буряків великі, суцільні, черешкові, які стеляться або стирчать, пластинки їх округлі або серцеподібні, гладенькі чи гофровані.

Квітки буряків розміщені в пазухах листків групами по 2 – 6 у вигляді волотей; суцвіття — рихлий колос. В однонасінних буряків квітки розташовані по одній.

Плід — горішок з товстим навколоплідником з пористої дерев’янистої тканини. Кількість плодів, з яких складається супліддя (клубочки), коливається від 2 до 6.

Цукрові буряки — дворічна рослина. В перший рік з насіння виростає потовщений коренеплід із запасами поживних речовин та розеткою прикореневих листків. Тривалість вегетаційного періоду у різних зонах бурякосіяння від 120 – 140 до 180 – 200 днів. На другий рік у висаджених у ґрунт коренеплодів із сплячих бруньок відростають листки і з’являються гіллясті високі (1,5 м і більше) стебла з квітками. Від висаджування до дозрівання насіння минає 100 – 125 днів.

Рослини, в яких квітконосні стебла формуються вже в перший рік вегетації, називають цвітушними і  спричинює зниження цукристості. Рослини другого року вегетації, які не цвітуть і не формують насіння, називають «упрямцями». Основна причина їх з’явлення — фізіологічна непідготовленість до дальшого розвитку.

За вегетацію рослина утворює 50 – 60 листків загальною площею в липні–серпні 3000 – 6000 см2, або 50 – 60 тис. м2/га. Найбільш інтенсивно ростуть листки у другій половині липня і в серпні. На час збирання частка листків становить 40 – 60 % і більше від маси коренеплоду.

Цукрові буряки — рослина довгого дня, вибаглива до світла. Цукристість значною мірою залежить від кількості сонячних днів у серпні–вересні.

Вимоги до температури. Насіння культури активно проростає при  температурі ґрунту 6 – 8°С на глибині 6 – 7 см. Сходи витримують заморозки до 4 – 5°С. Холодна погода на початку вегетації спричинює цвітушність. Оптимальна температура для росту буряків 20 – 22°С, але активний ріст і нагромадження цукру тривають до настання періоду зниження температур восени до рівня нижче 6°С. Необхідна сума активних температур у різних районах бурякосіяння становить 1800 – 3000°С.

Вимоги до вологи. Цукрові буряки вибагливі до вологи і водночас є посухостійкими. Для бубнявіння і проростання насіння потрібно 150 – 170% води від маси клубочків. На формування 1 ц коренеплодів і відповідної кількості листя при урожайності 400 – 500 ц/га буряки використовують з ґрунту близько 80 ц води, або 3200 – 4000 м3/га. Найбільше води буряки потребують в період посиленого росту (в липні–серпні). Оптимальна вологість ґрунту для них 65 – 70 % НВ.

Вимоги до поживного режиму. Цукрові буряки потребують великої кількості поживних речовин. У середньому при утворенні 1 т коренеплодів і відповідної кількості гички вони виносять з ґрунту 5 – 6 кг азоту, 1,5 – 2 кг фосфору і 6 – 7,5 кг калію, а також значну кількість інших макро- та мікроелементів. На початку вегетації у них особливо велика потреба в азоті й фосфорі. В середині вегетації надходження усіх елементів живлення досягає максимуму. В другій половині вегетації рослини використовують понад 25% загальної кількості азоту і близько 40% калію. Потреба у фосфорі така сама, як і в середині вегетації.

Вимоги до ґрунтів. В Україні понад 1,2 млн га (70 %) посівів цукрових буряків розміщуються на ґрунтах чорноземного типу. Їх вирощують у трьох агрокліматичних зонах: достатнього зволоження (західні області, частина районів Вінницької, Житомирської, Сумської і Чернігівської областей), нестійкого (більша частина Лісостепу) та недостатнього (південний і південно-східний Лісостеп, північний Степ).

Найкращими для цукрових буряків є структурні чорноземні та суглинкові ґрунти з нейтральною або слабкокислою реакцією (рН 6,5 – 7,5). Буряки терплять від підвищеної кислотності (рН < 6), витривалі до засоленості ґрунтів.

          Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Для вирощування цукрових буряків потрібен глибокий орний шар. Основний обробіток ґрунту під цукрові буряки включає лущення стерні та глибоку зяблеву оранку. Кращим є поліпшений (зона нестійкого та недостатнього зволоження) або напівпаровий обробіток ґрунту. Поліпшений обробіток включає два лущення і глибоку зяблеву оранку. Перше лущення проводять услід за збиранням озимих на глибину 6 – 8 см, друге — через 10 – 12 днів на глибину 12 – 14 см . Замість лемішного лущення можна здійснювати плоскорізний обробіток (1 – 2 рази обробляють на глибину 6 – 10 см).

Зяблеву оранку проводять у вересні — на початку жовтня на глибину 28 – 32 см. У зонах достатнього зволоження краще застосовувати напівпаровий обробіток у два сліди на глибину 6 – 8 см і оранку наприкінці липня — у першій половині серпня на 28 – 30 см. Зоране поле після опадів і з’явлення бур’янів обробляють 1 – 2 рази. Наприкінці осені обов’язково проводять безполицеве розпушування ґрунту на глибину 15 – 20 см

Весняний обробіток ґрунту включає ранньовесняне розпушування, вирівнювання та передпосівний обробіток. Глибина передпосівного обробітку на 0,5 – 1,5 см менша за глибину загортання насіння. За  виникнення потреби в застосуванні гербіцидів їх вносять смугами 15 см завширшки на глибину 2 – 4 см.

Удобрення. Внесення повного мінерального добрива забезпечує збільшення вмісту цукру в коренеплодах на 0,2 – 0,4%. Надмірна кількість азоту знижує цукристість буряків на 0,3 – 0,4%; фосфор сприяє незначному підвищенню цукристості (0,2 – 0,3%), а калій помітно підвищує її (0,3 – 0,6%). Підвищені дози азоту погіршують технологічні якості коренеплодів, а фосфорні й калійні добрива поліпшують їх.

Підстилковий гній рекомендується вносити безпосередньо під цукрові буряки восени під час зяблевого обробітку ґрунту з розрахунку 40 – 50 т/га, залежно від типу ґрунту та зони зволоження. Кислі ґрунти також вапнують. Під основний обробіток вносять більшу частину річної норми мінеральних добрив.

Орієнтовні річні норми їх у зоні достатнього зволоження на чорноземах опідзолених і сірих лісових ґрунтах становлять N140–160P100–120K120–160, у зоні нестійкого зволоження на чорноземах слабкосолонцюватих — N70–90P100K60, на чорноземах солонцюватих — N110P120, на чорноземах звичайних і південних — N100–110P100–120K80–100.

У зоні достатнього, а інколи і нестійкого зволоження доцільні підживлення у фазі 2 – 4 пар листків буряків у дозі N30P30K40 на глибину 12 – 14 см. У зоні недостатнього зволоження через пересихання верхнього шару ґрунту (10 – 15 см) всю річну норму добрив вносять під зяблеву оранку, за винятком N10P15–20K10, які вносять під час сівби в рядки. Застосовують аміачну селітру, суперфосфат, хлорид калію, нітроамофоску та інші добрива, при потребі збагачені на мікроелементи.

Сівба. Для сівби використовувати насіння із схожістю не менше 80 %, та одноростковістю і вирівняністю — 95%. Насіння цукрових буряків калібрують, шліфують і обробляють захисними та стимулюючими речовинами.

Посівна одиниця обліку насіння дорівнює 100 тис. насінин на гектар з міжряддями 45 см завширшки з розрахунку 4,5 схожих насінин на 1 м рядка. Насіння цукрових буряків вважають якісним, якщо маса 1000 однонасінних диплоїдних форм становить не менше 15 г.

Сівбу починають у період масової сівби ранніх зернових культур (у квітні з настанням фізичної спілості ґрунту, коли температура на глибині 5 – 7 см досягає 6 – 8°С. Сіють буряки одночасно з передпосівним обробітком ґрунту. Ширина міжрядь 45 см. Існує  два підходи сіяння: застосування мінімальних норм висіву з обов’язковим інтенсивним застосуванням гербіцидів і пестицидів;  норма висіву, розрахованих на механічний догляд. У першому варіанті висівають по 12 – 15 насінин на 1 м рядка (3 – 4 кг/га), що забезпечує появу 8 – 10 сходів.

На чистих від бур’янів полях можна висівати навіть по 9 – 10 насінин на 1 м рядка (2,0 – 2,4 кг/га), щоб одержати 6 – 7 сходів буряків. При застосуванні звичайної технології на забур’янених полях (незабур’янених практично немає) при відсутності гербіцидів норма висіву становить 18 – 22 насінини на 1 м (5 – 6 кг/га) –14 – 16 сходів на 1 м рядкa.

Насіння при достатній вологості ґрунту загортають на глибину 3 – 3,5 см, а в посушливу весну — на 4 – 5 см у вологий шар ґрунту. У посушливу погоду доцільно коткування.

Догляд за посівами передбачає суцільне розпушування ґрунту до появи сходів (досходові боронування) – проводять не більш як на 2/3 глибини загортання насіння, на 4 – 5-й день після початку сівби;

- перше розпушування ґрунту в міжряддях і зоні рядків (шарування) – виконують після позначення рядків в міжряддях на глибину 3 – 4 см. Ширина захисної зони з обох боків рядка має бути не більше 6 – 7 см;

- формування густоти стояння рослин – густота посівів перед збиранням повинна становити в зоні достатнього зволоження 115 – 120 тис., нестійкого — 110 – 115 і недостатнього — 95 – 100 тис. рівномірно розміщених у рядках рослин на гектар. Таку густоту забезпечують сівбою на кінцеву густоту, коли обов’язковим є використання гербіцидів, або формують за допомогою  проріджування. За формування густоти посівів має залишатись 5 – 6 рослин на 1 м рядка;

-  розпушування в міжряддях з присипанням бур’янів ґрунтом у рядках (у разі потреби — одночасно з підживленням) – перше присипання бур’янів у зонах рядків поєднують з розпушуванням ґрунту в міжряддях у фазі 2 – 3 пар справжніх листків і висоті рослин буряків 5 – 7 см; удруге бур’яни присипають у зонах рядків буряків разом з підгортанням рослин і розпушуванням ґрунту в міжряддях, при змиканні рослин буряків у рядках, а втретє — перед змиканням листків у міжряддях;

- захист рослин від шкідників та хвороб – хімічні засоби застосовують тільки при загрозі масового з’явлення шкідників і розвитку хвороб.

Особливості вирощування при зрошенні. Кращим попередником для цукрових буряків на зрошуваних землях є озима пшениця після багаторічних трав. Услід за післязбиральним лущенням вирівнюють поверхню поля, а за 5 – 10 днів до глибокої зяблевої оранки проводять вологозарядковий полив (1000 – 1200 м3/га води). Для одержання 500 – 700 ц/га цукрових буряків вносять гній — не менш як 40 – 50 т/га і повне мінеральне добриво N160–200P180–240K100–130. Близько 70% добрив вносять під оранку, а решту — в рядки й у підживлення.

Сіють буряки з міжряддями 60 см під полив по борознах і 45 см при дощуванні. До початку збирання має бути не менше 95 – 100 тис. рослин на 1 га. Наприкінці дополивного періоду нарізають поливні борозни 15 – 18 см завглибшки або борозни-щілини на глибину 20 – 30 см. Після поливів розпушують ґрунт і повторно нарізають борозни.

Вологість ґрунту підтримують на рівні 70 – 75 % НВ. В оптимальні за зволоженням роки здійснюють 3 – 4 вегетаційні поливи нормою 600 – 700 м3/га води, в посушливі роки — на 1 – 2 поливи більше, а у вологі — на 2 – 3 менше. Останній полив проводять за 20 – 30 днів до збирання буряків.

За 10 – 15 днів до початку збирання буряків розпушують міжряддя на глибину 10 – 12 см. Масове збирання цукрових буряків рекомендується проводити при настанні їх технологічної стиглості (з 20 вересня по 20 жовтня).

          Найважливіші сорти

Сучасна технологія вирощування буряків передбачає застосування генетично однонасінних сортів і гібридів (Білоцерківський однонасінний 45, Уладівський однонасінний 35, Ювілейний, Уманський ЧС-5, Верхняцький ЧС-63, Екстра, Лазер, Олександрія, Призма, Ялтушківський ЧС-72, Ярина та ін.).

У господарствах доцільно використовувати 2 – 3 районованих сорти чи гібриди.

 КОРМОВІ КОРЕНЕПЛОДИ

          Поширення, господарське значення, врожайність

До основних коренеплодів належать: кормові буряки з родини лободових (Chenopodiaceae), морква з родини зонтичних селерових (Umbeliferae), бруква і турнепс з родини капустяних (Brassicaceae).

Кормові буряки в Україні і країнах СНД вирощують скрізь, але особливо поширені вони в Центрально-Чорноземній зоні і в південних районах Нечорноземної зони. Моркву також вирощують майже на всій території СНД. Бруква і турнепс, як вологолюбні й маловибагливі до тепла, найбільш поширені в Нечорноземній зоні.

Урожай кормових буряків у середньому за 10 років становив 995 ц/га, а максимальний — 1646 ц/га.

Кормові коренеплоди є насамперед важливим джерелом легкоперетравних вуглеводів, вміст яких становить у коренеплодах кормових буряків, моркви та брукви близько 9%, турнепсу — до 7%, а коефіцієнт перетравності досягає 96 – 98%. Вміст протеїну в коренеплодах невеликий — близько 1,1 – 1,5%, але він має багатий амінокислотний склад і відзначається доброю перетравністю (70 – 80%).

Коренеплоди багаті на мінеральні речовини (у середньому 1 – 1,5%), особливо на кальцій і фосфор. Кормові коренеплоди є джерелом багатьох вітамінів (морква). Цінним побічним кормом для тварин є гичка коренеплодів. З листя виготовляють також трав’яне борошно, яке містить 13 – 19 % протеїну і 54 – 62% вуглеводів. Коренеплоди є добрим попередником у сівозміні для наступних культур.

          Біологічні особливості культури

Всі коренеплідні є перехреснозапильними рослинами. Тривалість вегетаційного періоду в перший рік життя: кормових буряків 120 – 140 днів, моркви — від 80 – 100 ранніх сортів до 120 – 140 пізніх; брукви 110 – 140 днів; турнепсу — від 80 до 120 днів.

Вимоги до температури. Найбільш чутливими до холоду є кормові буряки, сходи їх нерідко гинуть навіть при заморозках мінус 3 – 5°С. Насіння проростає при температурі близько 3 °С, але дружні сходи з’являються лише при 12 – 15°С.

Морква краще, ніж буряки, витримує заморозки. Насіння її проростає при температурі 2 – 4°С, сходи витримують заморозки до мінус 4 °С. Вона добре витримує також підвищені літні температури, порівняно посухостійка, але добре реагує на поливи.

Бруква й турнепс краще витримують сильні осінні заморозки; їх корені й листя гинуть тільки при мінус 8 – 9°С. Насіння їх проростає при 2 – 3°С, сходи стійкі проти морозів до мінус 4 – 5°С.

Вимоги до вологи. Кормові буряки краще розвиваються в умовах теплого сонячного літа з достатньою кількістю опадів (близько 500 мм за рік). Особливо вибагливі до вологи в період проростання насіння, яке поглинає при набуханні 120 – 160% води від своєї маси, та в критичний період розвитку в липні–серпні.

Морква не витримує великих опадів наприкінці літа.

Бруква й турнепс добре ростуть і розвиваються в прохолодне літо з туманами, росами та частими дощами. Турнепс часто висівають як післяжнивну культуру.

Вимоги до ґрунту. Коренеплоди дають високі врожаї тільки тоді, коли в ґрунті міститься достатня кількість азоту, фосфору, калію, кальцію і магнію.

Найбільш вибагливі до родючості ґрунту кормові буряки, потім бруква, морква і найменш вибагливий турнепс.

Зберігають коренеплоди в буртах, траншеях.

Агротехніка вирощування

Вирощують кормові коренеплоди як у польових, кормових, так і в овочевих сівозмінах.

Обробіток ґрунту. При розміщенні коренеплодів після овочевих або пізніх силосних культур ґрунт відразу після їх збирання орють без попереднього лущення. Після зернових, зернобобових культур і трав проводять лущення на глибину 6 – 8 см. При наявності пирію поле двічі дискують на глибину 10 – 12 см. На площах, засмічених осотом, проводять дискування на глибину 6 см з наступним лущенням на глибину 10 – 12 см.

Хороший результат дає напівпаровий обробіток ґрунту після стерньових попередників, який передбачає дискування стерні на глибину 6 – 8 см, оранку — на 28 – 30 см, дискування зябу на глибину 7 – 9 см і його культивацію — на 10 – 12 см. Під усі коренеплоди потрібно проводити глибоку ранню зяблеву оранку на глибину 30 – 32 см, а на ґрунтах з неглибоким орним шаром — на його повну глибину. Навесні проводять закриття вологи та культивацію на глибину 6 – 8 см з одночасним внесенням гербіцидів у ґрунт). Перед сівбою ґрунт коткують.

Удобрення. При вирощуванні коренеплодів після неудобрених попередників вносять гній: під буряки, брукву, турнепс 20 – 30 т/га — на чорноземах, сірих та темно-сірих опідзолених ґрунтах, 30 – 40 т/га — на світло-сірих та підзолистих ґрунтах. Під коренеплоди вносять також мінеральні добрива: азотні 40 – 60 кг/га, фосфорні 60 – 120 кг/га, калійні 60 – 120 кг/га. Понад 1/2 або 2/3 частини мінеральних добрив, переважно фосфорних і калійних, вносять під зяб і таку саму кількість азотних — під весняну культивацію, Р10 — в рядки, решту РК — в підживлення (після проріджування рослин). Під коренеплоди вносять також мікроелементи (мідь, бор, марганець та ін.). Кислі ґрунти вапнують.

Сівба. Перед сівбою насіння коренеплодів калібрують, обігрівають, протруюють та ін. В найраніші весняні строки висівають моркву, турнепс і брукву, а кормові буряки — дещо пізніше, при прогріванні ґрунту до 6 – 7°С. Турнепс можна вирощувати також як післяукісну культуру, висіваючи наприкінці травня.

Кормові буряки сіють з міжряддям 45 – 60 см, брукву й турнепс  60 см; моркву — стрічковим способом з відстанню між рядками в стрічці 15 см і між стрічками 45 см, смуговим із смугами до 20 см і відстанню між смугами 45 – 60 см, а на торфових ґрунтах — звичайним рядковим способом.

Норма висіву кормових буряків 16 – 20 кг/га а при висіванні пунктирними сівалками 8 – 12 кг/га; моркви при широкорядній сівбі 4,5 кг/га, стрічковій 6 кг/га, широкосмуговій 6 – 8 кг/га, суцільній рядковій 10 кг/га. При сівбі моркви під зиму норми висіву збільшують на 25 – 30%, брукви — на 2 – 3 кг/га, турнепсу — на 3 – 4 кг/га, а при повторній культурі — на 15 – 20 % і більше.

Глибина загортання насіння: кормових буряків 3 – 4 см, на важких ґрунтах 2 – 3 см; моркви — відповідно 2,5 – 3 і 1,5 – 2 см; брукви й турнепсу — близько 2 см.

Догляд. Першим прийомом догляду – післяпосівне коткування. Через 4 – 6 днів після сівби проводять досходове боронування, під час якого на посівах моркви вносять гербіциди. Важливий агротехнічний прийом – проріджування. Кормові буряки проріджують букетуванням за схемами 30 × 25 або 27 × 18 см; брукву й турнепс — за схемою 27 × 18 см. При розбиранні букетів залишають у кожному по 2 – 3 рослини. Проріджують посіви кормових буряків у фазі першої пари справжніх листків; брукву й турнепс — у фазі 2 – 3, а моркву 4 – 5 листків.

Відразу після проріджування посіви підживлюють мінеральними добривами (N15Р20К20) і розпушують ґрунт у міжряддях, одночасно заробляючи добрива на глибину 10 – 12 см. Дальший догляд за посівами полягає в 1 – 2 розпушуваннях міжрядь, боротьбі з шкідниками та хворобами коренеплодів.

Збирання. Збирають коренеплоди у фазі технічної стиглості. Зберігають коренеплоди у траншеях, буртах, спеціальних сховищах. Температура в період зберігання 0 – 2°С.

Найважливіші сорти

В Україні районовані сорти: кормового буряку Аміго, Барбара, Болеро, Енкендорфський жовтий, Тімірязєвський 87, Переможець, Полтавський білий, Полтавській 71, Львівський жовтий, Київський, Уманський напівцукровий; кормової моркви — Бірючекутська 4145, Шантене Сквирська, Шантене 2461, Вітамінна 6; кормової брукви — Куузіку; турнепсу — Волинський ранній круглий.

 КАРТОПЛЯ

           Історія культури та поширення. Господарське значення,      

                  врожайність.

Картопля — рослина Південної Америки. Індійські племена Перу, Еквадору, Болівії, Чилі вирощували її за 1 – 2 тис. років до н. е. Першими європейцями, які побачили картоплю в 1492 р. на о. Куба, були Х. Колумб і його супутники. В Європу (Іспанію) вона була завезена лише в 1565 р., звідки поступово поширилася в інші європейські країни. У Росії появу картоплі пов’язують з іменем Петра І, який нібито в 1700 р. передав з Голландії мішок картоплі на батьківщину для розмноження, але інтенсивно поширюватись вона почала тільки з 1765 р.

У 1881 р. посівні площі під картоплею досягали в Росії понад 1,5 млн га, а в 1913 р. — 2,7 млн га. Сучасна світова площа картоплі — близько 18 – 29 млн га. Вирощують її у 130 країнах світу. Найбільші посівні площі в європейських країнах — до 13 млн га. В СНД насадження картоплі займають 6 – 6,5 млн га (1990 р.). Найбільше поширена вона в Нечорноземній зоні Російської Федерації, у Білорусі та Україні. На значних площах її вирощують також у Центрально-Чорноземній зоні, районах Поволжя, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу.

В  Україні  площі  під  картоплею  становлять  1,5 – 1,6  млн  га (1996 р.). Основні масиви їх розміщення на Поліссі — близько 60 % та в Лісостепу — до 30 % загальної площі, решта припадає на Степ.

Картопля є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою. Продовольча цінність визначається її високими смаковими  якостями  та  сприятливим  для  здоров’я  людини  хімічним складом бульб. (14 – 22% крохмалю, 1,5 – 3% білків, 0,8 – 1% клітковини). Бульби багаті на вітаміни групи В, РР, каротиноїди. У зимовий період картопля є головним джерелом вітаміну С. Проте  у  складі  бульб, особливо позеленілих, містяться отруйні речовини (соланін).

Бульби картоплі широко використовуються для годівлі тварин у сирому й запареному вигляді. Мають певне значення силос із зеленого  бадилля (картоплиння)  та  відходи  промислової  переробки бульб — барда, жмаки та ін.

Картопля є цінною сировиною для виробництва спирту, крохмалю, глюкози, декстрину й іншої важливої продукції для господарства.

Середня врожайність картоплі в Україні у сприятливі роки 125 – 130 ц/га. У багатьох господарствах Чернігівської та інших поліських областей вирощують по 250 – 300 ц/га бульб і навіть більше.

Природні умови України й застосування прогресивних технологій дають змогу довести врожайність у найближчі роки на Поліссі до 250 – 300 ц/га, в Лісостепу до 200 – 220 ц/га і в Степу до 180 – 220 ц/га.

 Біологічні особливості культури

Картопля (Solanum Tuberosum L.) — багаторічна трав’яниста рослина, але в культурі вирощують її як однорічну рослину.

Картопля вибаглива до світла. Відноситься до рослин короткого дня. Однак при вирощуванні її в районах з довгим світловим днем спостерігається більш інтенсивне цвітіння, кращий розвиток вегетативних органів та вищий урожай бульб.

Вимоги до температури. Картопля — рослина помірного клімату, забезпечує максимальні прирости врожаю при середньодобовій температурі 17 – 18°С. Бульби картоплі починають проростати при температурі ґрунту на глибині 10 – 12 см не нижче 3 – 5°С, але поява сходів за такої температури затягується. Активніше їх проростання спостерігається при температурі 7 – 8°С.

Оптимальна температура для проростання бульб є 16 – 18°С, за якої сходи з’являються вже на 12 – 13-й день. Бадилля росте інтенсивніше при 17 – 22°С. Рослини цвітуть і формують ягоди при 18 – 21°С, а бульби — при 16 – 17°С. При  прогріванні ґрунту до 25 °С та за посухи, в період бульбоутворення, ріст бульб затримується, а при 29 – 30°С припиняється. Картопля чутлива до незначних заморозків. Наприклад, бульби її гинуть вже при температурі мінус 1 – 2 °С, а бадилля чорніє й гине при мінус 2 – 3 °С. За умов достатнього нагромадження цукрів в суху погоду вони можуть витримувати короткочасне зниження температури до мінус 4°С.

Вимоги до вологи. Картопля досить вибаглива до вологи. Оптимальна вологість ґрунту в період вегетації складає не менше 75 – 85% НВ. У разі зниження вологості ґрунту до 60% НВ врожайність картоплі знижується на 3 – 9%, а при 40%-й вологості — більш як на 40%. Найменші вимоги в картоплі до вологи спостерігаються під час проростання й появи сходів. Критичним періодом для неї є фаза початку цвітіння – зниження врожаю бульб на 20 % і більше. Транспіраційний  коефіцієнт картоплі становить 400 – 550.

Проте, надмірне зволоження ґрунту шкідливо впливає на картоплю. Наприклад, якщо у період бульбоутворення  вологість ґрунту перевищує 85 % НВ, урожайність знижується до 50 – 60 ц/га.

Вимоги до ґрунту. Картопля має високі вимоги до пухкості ґрунту, на ущільнених перенасичених вологою ґрунтах коріння її загниває і відмирає. Найбільш придатні для картоплі достатньо удобрені супіщані й суглинисті ґрунти, легкі чорноземи, а також окультурені некислі торф’яні ґрунти та заплави річок, де складаються сприятливі умови зволоження, живлення й температурний режим. Вирощують  картоплю  і  на  легких  піщаних  ґрунтах,  але  лише при  внесенні  високих  доз  органічних  добрив.

Малопридатні для картоплі важкі глинисті ґрунти, особливо з близьким заляганням ґрунтових вод  та солонцюваті. Найкраще формується врожай картоплі за слабкокислої реакції ґрунтового розчину (рН 4,5 – 6,5). При рН нижче 4,5 і вище 8 вона росте погано.

Особливості живлення. Картопля досить вибаглива до елементів живлення в ґрунті. Так, при середньому врожаї її 180 ц/га та 80 ц/га бадилля вона виносить з ґрунту N — близько 95 – 105 кг, Р2О5 40 –  50, К2О 110 – 120 кг/га. У перерахунку на 1 т бульб це становить відповідно 5,6; 2,2 і 6,4 кг. Особливо вибаглива картопля до елементів живлення під час інтенсивного  наростання  вегетативної  маси (до  цвітіння)  і  утворення бульб. На створення одиниці врожаю вона найбільше потребує калію. 

 Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Картопля позитивно реагує на глибокий обробіток ґрунту. Зяблевий та весняний обробіток включає лущення стерні, основну та передпосівну підготовку ґрунту. Лущення проводять відразу після збирання попередника або не пізніш як через 3 – 4 дні після збирання. На полях з переважанням коренепаросткових бур’янів перший раз лущать на глибину 6 – 8 см , а другий — на 10 – 12 см. Після появи сходів бур’янів поле орють на глибину 27 – 30 см. Попередники,  засмічені  кореневищними  бур’янами,  2 – 3  рази дискують на глибину до 12 см  На площах з неглибоким орним шаром кореневища «вичісують»: проводять лущення або мілку оранку на глибину 10 – 15 см.

На Поліссі оброблені восени дерново-підзолисті ґрунти навесні орють. Перед садінням картоплі нарізають гребені. При внесенні восени гною або компостів на запливаючих ґрунтах його звичайно придисковують, а навесні на цих площах орють плугами без полиць на глибину 25 – 25 см. Якщо восени гній не вносили, часто обмежуються дворазовим лущенням і переносять дальший обробіток ґрунту на весну.

У північному Лісостепу і на Поліссі замінюють зяблеву оранку весняною.  У лісостеповій і степовій зонах із-за важкого механічного складу ґрунтів весняну оранку не проводять.  На перезволожених ґрунтах проводять вузькозагінну оранку при ширині загінок 28 – 56 м.  У лісостепових і степових районах проводять зяблеву оранку на глибину 25 – 30 см. Після зяблевої оранки восени проводять культивацію і нарізують гребені 18 – 20 см. На більш легких ґрунтах Лісостепу гребені нарізують навесні .

На зрошуваних ґрунтах півдня України зяблеву оранку проводять на глибину 35 – 40 см, на окультурених торфовищах Полісся — на 22 – 25 см, на середньомінералізованих торфовищах 25 – 27 см. Навесні закривають вологу і розпушують ґрунт на глибину 14 – 16 см.

Якщо  під  картоплю вирощують  післяжнивний  люпин,  його  часто залишають  на  зиму  для  снігозатримання  і  приорюють  навесні.

Обробіток ґрунту під післяукісну картоплю включає лущення на глибину 7 – 8 см і неглибоку оранку на 16 – 18 см з обов’язковим внесенням органічних і мінеральних добрив.

На полях, призначених для літнього садіння картоплі, основний обробіток ґрунту проводять так само, як і для весняного садіння, з наступним застосуванням 1 – 2 культивацій для знищення бур’янів.

Удобрення. Особливо цінні для картоплі органічні добрива, а саме  гній. Картопля добре реагує на внесення високих доз гною — до 60 – 80 т/га. На  мінеральних  ґрунтах  Полісся  безпосередньо  під  картоплю вносять  50 – 60  т/га напівперепрілого  гною  або  торфокомпостів, у Лісостепу — під попередник не менше 40 т/га.

Не рекомендується вносити під картоплю свіжий торф, бо в його складі є багато закисних сполук, шкідливих для картоплі. В якості органічних використовують також зелені добрива — люпин, ріпак, озиме жито, до яких восени додають повну рекомендовану норму фосфору й калію, а до ріпаку й озимого жита — 1/3 норми азоту. 

При  використанні  гною  або  торфокомпостів  вносять  повні  мінеральні добрива з розрахунку: на чорноземах — N60–90Р60–90К60–90; на дерново-підзолистих, сірих лісових, світло-каштанових ґрунтах — N90–120Р60–90К90–120.  Фосфорно-калійні  добрива  застосовують  восени, азотні — навесні. На осушених торфових ґрунтах слід вносити тільки фосфорно-калійні добрива в дозі Р60–90К90–120 і один раз за ротацію  добрива  із  вмістом  міді  —  5 – 6  ц/га  піритного  недогарку або 25 – 30 кг/га мідного купоросу.

Кращими мінеральними добривами для картоплі є: аміачна селітра, сечовина, суперфосфат, калімагнезія і складні добрива. Хлорид калію, сирі калійні солі для картоплі малопридатні, їх краще не застосовувати. Кислі ґрунти потрібно вапнувати. На засолених ґрунтах півдня України ефективне гіпсування.

Садіння. Садіння проводять відсортованими, пророщеними або прогрітими бульбами переважно середньої фракції. Великі бульби (понад 80 г) ріжуть на дві частини за 2 – 3 дні до садіння. Прогрівають бульби на сонці (при температурі вдень 12 – 15°С, вночі до 5°С) під плівковим арковим укриттям протягом 2 – 3 тижнів — до утворення проростків 5 мм завдовжки (не більше 10 – 15 мм). Перед садінням картоплю протруюють.

До  садіння  картоплі  приступають при  температурі  4 – 7°С фізично спілого ґрунту на глибині 10 – 12 см, на ґрунтах легкого механічного складу в ранні строки — одночасно із сівбою ранніх  зернових  культур.  На Поліссі картоплю садять гребеневим способом або в гребені, нарізані перед садінням; у Лісостепу і Степу — гребеневим способом або в гребені, нарізані восени. Середня густота садіння бульбами масою 50 – 80 г: на Поліссі — товарної картоплі не менше 55 – 60 тис./га, насінної 65 – 70 тис./га; в Лісостепу — відповідно 50 і 55 тис./га; у Степу — 45 і 50 тис./га; при зрошенні — 55 – 60 тис./га.

Глибина садіння на ґрунтах середнього механічного складу (суглинкових) 6 – 8 см від вершини гребеня, на легких (супіщаних) — на 1 – 2 см глибше (8 – 10 см).

Догляд. Догляд за насадженнями картоплі включає механічні способи підтримання ґрунту в розпушеному і чистому стані — проведення 2 – 3 досходових і 2 – 3 післясходових обробітки міжрядь та застосування хімічних засобів захисту картоплі від бур’янів, хвороб і шкідників. Також необхідно підгортати кущі картоплі на початку  бутонізації,  коли  рослини  досягають  висоти 25 – 35  см.

Проти хвороб, шкідників восени, а також після  садіння  до  з’явлення  сходів рослини обробляють хімікатами та обприскують. 

Збирання. Ранню картоплю збирають, коли в неї ще зелене бадилля – у фазі технічної стиглості бульб. Середньо- й пізньостиглі сорти починають збирати на початку відмирання бадилля. Закінчують збирання за 20 – 25 днів до настання постійної середньодобової температури 7°С. За 10 – 15 днів до збирання насінної картоплі і за 3 – 6 днів — товарної скошують бадилля на висоті 8 – 10 см при збиранні картоплі копачами або на 18 – 20 см — при комбайновому збиранні. На важких ґрунтах за 3 – 4 дні до збирання міжряддя розпушують на глибину 14 – 16 см.

Збирають картоплю прямим комбайнуванням (на легких і середніх за механічним складом ґрунтах), комбінованим (викопують картоплю із двох рядків і укладають у міжряддя не викопаних двох рядків, а бадилля залишають за собою) або роздільним способом (застосовують  на  вологих  ґрунтах).

Зберігають  картоплю  у  спеціалізованих,  типових  картоплесховищах та кагатах, кожен  сорт  окремо.

Найважливіші сорти

В Україні районовані близько 70 сортів картоплі. Залежно від використання в господарстві їх поділяють на 4 групи: столові, кормові, технічні та універсальні. Найпоширеніші (займають близько 60 % посівних площ картоплі) столові сорти (містять найбільше крохмалю –18 – 25%. Для кормових сортів характерні високий вміст білка (до 2% і більше) та висока врожайність. Універсальні  сорти  використовують  залежно  від  потреб —  як столові, технічні або кормові.

За часом достигання сорти поділяють на ранньостиглі з періодом достигання 70 – 80 днів, середньоранні 90 – 120, середньопізні 120 – 130 і пізньостиглі 130 – 150 днів.

Із районованих сортів картоплі в Україні найпоширеніші: ранньостиглі — Божедар, Гарт, Джаерла, Зов, Кобза, Коруна, Краса, Молодіжна, Памір, Сідневська рання та ін.; середньоранні — Адретта, Берегиня, Водограй, Обеліск, Обрій, Радич, Цезар, Доброчин, Карін, Купава та ін.; середньостиглі — Горлиця, Західний, Либідь, Нікіта, Придеснянська, Слава та ін.; середньопізні — Витязь, Воловецька, Дезіре, Зарево, Пікассо, Ракурс та ін.; пізньостиглі — Древлянка, Ласунак, Ф .

          ЗЕМЛЯНА ГРУША

        Поширення, господарське значення, врожайність

Земляна груша (Helianthus tuberosus L.) поширена в багатьох районах України. Цінність її полягає в тому, що вона дає для тваринництва одночасно два види корму: надземну зелену масу, яку згодовують тваринам у свіжому вигляді або у вигляді силосу, та підземні соковиті бульби. Із зеленої маси виготовляють також трав’яне борошно. Добрим кормом для тварин є силос із стебел і листя земляної груші, який за поживністю не поступається зеленій масі.

Бульби, у складі яких є багато цукру (16 – 20%), інуліну (2 – 5%), протеїну (0,1 – 0,5%) й жиру (1,4 – 1,8%) та мінеральних поживних речовин, зокрема фосфору й заліза, є цінним кормом для свиней. Їх використовують також для виробництва спирту, винного оцту, кормових дріжджів, у народній медицині. У європейських країнах (Франції та ін.) їх вживають у їжу так само, як бульби картоплі.

При належному вирощуванні урожайність її становить 200 – 300 ц бульб і 300 – 500 ц зеленої маси з кожного гектара.

 Біологічні особливості культури

Земляна груша маловибаглива до умов вирощування, досить посухо- і морозостійка. Листки витримують зниження температури до мінус 3 – 4°С, а бульби при достатньому сніговому покриві — до мінус 25 – 30°С. Культура  добре витримує високі температури, дає високі врожаї на різних ґрунтах, крім надміру засолених, кислих та заболочених. Належить до рослин короткого світлового дня.

 Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Вирощують земляну грушу на запільних ділянках, розташованих поблизу тваринницьких ферм, підряд 3 – 4 і більше років.

Ґрунт під земляну грушу обробляють так само, як і під картоплю.

Під основну оранку вносять 20 – 25 т/га, а на піщаних ґрунтах 30 – 40 т/га гною, а також повні мінеральні добрива по 50 – 90 кг/га азоту, фосфору й калію. На кислих ґрунтах під основну оранку вносять також вапнякові матеріали.

Садіння. Садять бульби земляної груші восени й навесні, але кращі результати дає ранньовесняне садіння. Осіннє садіння забезпечує добрий врожай лише в районах з достатнім сніговим покривом.

Спосіб садіння — гребеневий або безгребеневий з шириною міжрядь 60 – 70 см. На 1 га висаджують 15 – 20 ц свіжозібраних бульб. Густота насадження в районах достатнього зволоження 60 тис./га бульб, недостатнього — до 35 тис./га. На легких ґрунтах бульби садять на глибину 8 – 10 см, а на важких 5 – 7 см (при садінні під зиму — на 2 – 3 см глибше).

Догляд за рослинами у перший рік вирощування зводиться переважно до боротьби з бур’янами за допомогою до- та післясходових боронувань і 2 – 3 міжрядних розпушувань, які починають при висоті рослин до 15 см і закінчують до зімкнення рослинами міжрядь.

У районах достатнього зволоження земляну грушу підгортають при висоті стебел 25 – 30 см.

Скошують земляну грушу на зелену масу і силос пізно восени, але до настання осінніх заморозків. Скошувати зелену масу на силос слід на висоті 25 – 30 см, тоді краще затримується сніг на площі і бульби не вимерзають.

До появи сходів проводять боронування для знищення бур’янів. Перед боронуванням вносят по 10 т/га гноївки або 3 – 5 ц пташиного посліду та по 30 – 45 кг азоту, фосфору, калію у вигляді мінеральних добрив.

Звичайно сходи земляної груші загущені, тому їх проріджують при висоті рослин 15 – 20 см, відновлюючи міжряддя до ширини 45 – 60 см. Дальший догляд за земляною грушею такий самий, як і в перший рік її вирощування.

При вирощуванні топінамбура в сівозміні відрослі його рослини знищують, висіваючи на площі ячмінь або овес із застосуванням гербіцидів або протягом 1 – 2 років вико-вівсяну кормову суміш та збираючи зелену масу до початку утворення в топінамбура столонів.

Збирання. Культуру збирають так само, як і картоплі. Добрі результати дає також випасання свиней на полі. Щороку навесні після випасання  ділянки орють на глибину не менше 22 см і боронують.

Найважливіші сорти

Поширеними сортами земляної груші в Україні є: Вадим, Дієтичний, Інтерес, Київський білий, Находка, Новость, Віра. Земляна груша може рости на одному місці 5 і більше років.



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru