Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 7) Характеристика сільськогосподарських культур та технології їх вирощування. » Олійні культури
Олійні культури

        СОНЯШНИК

Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Південно-західну частину Північної Америки вважають батьківщиною соняшнику, де й нині ростуть його дикі форми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу (В. С. Пустовойту, Л. А. Жданову). До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі, світова площа його становить понад 14,5 млн га (Україна, Аргентина, США, Китай, Іспанія, Туреччина, Румунія, Франція та ін.). Посіви соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська і Полтавська області).

Соняшник — основна олійна культура в Україні (насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 – 52 % олії, а селекційних — до 60 %). Олію широко використовують в харчовій промисловості. Цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 – 60 %). До складу олії входять також і цінні компоненти, такі як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику — макуха при пресуванні (містить 38 – 42% перетравного протеїну, 20 – 22% безазотистих екстрактивних речовин, 6 – 7% жиру, 14% клітковини, 6,8% золи, багато мінеральних солей) і шрот при екстрагуванні (близько 35% від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Шрот містить близько 33 – 34 % перетравного протеїну, 3% жиру.

Лузга (вихід 16 – 22% від маси насіння) є сировиною для виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентозного — фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

Кошики соняшнику (вихід 56 – 60% від маси насіння) є цінним кормом для тварин. В них міститься 6,2 – 9,9% протеїну, 3,5 – 6,9% жиру, 43,9 – 54,7% безазотистих екстрактивних речовин та 13,0 – 17,7% клітковини.

Соняшник — чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила 16 – 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, — по 30 ц/га і більше, а в умовах зрошення — 38,7 – 40 ц/га.

Морфологічні та біологічні особливості культури

         Соняшник належить до родини айстрових (Asteraceae) роду Helianthus. Розрізняють два види соняшнику — культурний (Helianthus cultus Wenzl) і дикорослий (Helianthus ruderalis Wenzl). У культурного соняшнику виділяють два підвиди — посівний (subsp. sativus) і декоративний (subsp. ornamentalis).

Культурний соняшник посівний (польовий) — однорічна рослина. Корінь у нього стрижневий, проникає в ґрунт на глибину 2 – 4 м і розгалужується в сторони на 100 – 120 см. Стебло прямостояче, грубе, виповнене всередині губчастою серцевиною, вкрите жорсткими волосинками, має висоту 0,7 – 2,5 м (у силосних форм — 3 – 4 м і більше), є карликові форми з висотою стебла 50 – 70 см. Листя черешкове, велике, густо опушене. Пластинки звичайно овально-серцеподібні із зазубреними пилчастими краями. Нижні листки супротивні — 1 – 2 пари після сім’ядоль, решта — почергові. (від 15 – 25 до 30 – 35 листків в залежності від сорту)

Суцвіття — кошик у вигляді опуклого чи плоского диска діаметром до 20 см і більше, обгорненого кількома рядами недорозвинених листочків. Крайні квітки — язичкові, великі, розміщені попарно в один ряд по колу кошика, безплідні, оранжево-жовтого кольору. На квітколожі кошика розміщені колами трубчасті двостатеві квітки з плівчастими прицвітниками, які закінчуються жорсткими зубцями. Віночок п’ятизубчастий від світло-жовтого до темно-оранжевого кольору. Тичинок п’ять. Їх нитки вільні, а пиляки зрослися і утворюють кільце. За сприятливих умов в одному кошику закладається 1000 – 1200 квіток. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів.

Соняшник — рослина виключно перехресного запилення. Плід соняшнику — сім’янка з дерев’янистою плодовою оболонкою (оплоднем), яка не зростається з насіниною. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою. Оболонка плода (лузга) вкрита зверху епідермісом, забарвлення якого буває білого, чорного, сірого, чорно-фіолетового, коричневого кольору та ін.

За морфологічними ознаками розрізняють три типи культурного соняшнику. Лузальний — має товсте, високе стебло (до 4 м), велике листя і кошики діаметром від 17 до 46 см. Сім’янки великі з товстою лузгою. Ядро (насінина) лише наполовину заповнює сім’янку. Маса 1000 сім’янок 100 – 200 г. Процент плодових оболонок (лузжистість) 46 – 56, олійність незначна.

Олійний — з порівняно тонким стеблом 1,5 – 2 м заввишки. Сім’янки дрібніші, ніж у лузального. Лузга тонка, ядро заповнює всю внутрішню порожнину сім’янки. Маса 1000 сім’янок 50 – 100 г, лузжистість 22 – 30 %. Вміст олії в насінні кращих сортів і гібридів 48 – 50 %. Межеумок — рослина проміжної групи, яка за окремими ознаками нагадує лузальний або олійний соняшник.

Соняшник — світлолюбна рослина короткого дня. В міру просування на північ вегетаційний період його подовжується.

Період вегетації сортів і гібридів соняшнику (від сівби до достигання насіння), які вирощуються в Україні, триває від 80 до 130 днів

Вимоги до температури. Насіння соняшнику проростає при температурі 3 – 5°С. Оптимальна температура проростання 20°С, при цьому  сходи з’являються на 7 – 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 – 160°С, а ефективних за вегетацію — від 1600 до 1800°С для ранньостиглих і від 2000 до 2300°С — для пізньостиглих сортів. У фазі цвітіння і в наступний період найсприятливіша температура 25 – 27°С. Підвищення температури до 30 °С і вище негативно впливає на рослини, а при 40°С припиняється фотосинтез. Весняні заморозки до мінус 5 – 6 °С не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послаблюють їх ріст, а осінні до мінус 3 °С спричинюють загибель рослин.

Вимоги до вологи. Соняшник — посухостійка рослина. Транспіраційний коефіцієнт становить 450 – 570, може підвищуватись до 700. За період вегетації соняшник використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га. Критичний період по відношенню до вологи – фази цвітіння і наливання насіння. Велике значення для одержання високих врожаїв соняшнику мають запаси вологи за осінньо-зимовий період в шарі (0 – 200 см). Зрошення у другий період вегетації підвищує олійність насіння і більш як удвічі — врожайність соняшнику.

Вимоги до ґрунту. Соняшник добре росте на родючих аерованих ґрунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтральною (рН 6,7 – 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину. Погані для соняшнику важкі безструктурні ґрунти. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцюваті й дуже кислі ґрунти.

Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Основним в усіх зонах вирощування соняшнику в Україні є поліпшений зяблевий обробіток. Перше лущення проводять після збирання попередника на глибину 6 – 8 см, друге й третє — в міру відростання бур’янів на глибину 8 – 10 і 10 – 12 см. Для боротьби з осотом найефективніше поєднувати передоранкові розпушування з використанням гербіцидів. Після відростання багаторічних бур’янів (не менш як 5 – 6 листків) посіви обприскують гербіцидами. При розміщенні соняшнику після зернових для знищення пізніх бур’янів застосовують переважно ґрунтові гербіциди.

Поліпшений зяб ефективний майже в усіх зонах, де вирощують соняшник. При цьому оранку доцільно проводити в південному Степу у жовтні, в північному — наприкінці вересня — початку жовтня. При розміщенні соняшнику після просапних культур, зокрема після кукурудзи, зяблевий обробіток полягає у дворазовому дискуванні після збирання попередників. У південному Степу, поверхню поля вирівнюють водночас з оранкою.

У районах недостатнього зволоження Лісостепу застосовують таку саму схему зяблевого обробітку, як і в північному Степу, але поле орють не пізніше другої половини вересня — початку жовтня. У зоні достатнього зволоження наприкінці липня — на початку серпня після лущення поле орють плугами в агрегаті з котками і боронами, щоб вирівняти поверхню ґрунту. Надалі проводять культивацію з одночасним боронуванням.

Проти вітрової ерозії, особливо в південних і південно-східних районах степової зони України, де часто бувають пилові бурі, рекомендується плоскорізний обробіток та під передпосівну культивацію вносять гербіциди.

Передпосівний обробіток ґрунту полягає у ранньому закритті вологи й наступних культиваціях (1 – 2). На важких ґрунтах та дуже засмічених  бур’янами слід застосовувати інтенсивний передпосівний обробіток зябу (ранньовесняне боронування і дві культивації). Якщо поля очищені від бур’янів недостатньо, застосовують гербіциди.

Удобрення. Соняшник дуже вибагливий до поживного режиму ґрунтів порівняно з іншими польовими культурами. Особливо багато він вбирає з ґрунту калію. Для формування 1 ц врожаю насіння соняшник виносить з ґрунту 6,5 кг азоту, 2,7 фосфору і 15,5 кг калію. На чорноземних ґрунтах культура більшою мірою потребує азотних і фосфорних добрив.

У південному Степу найбільший ефект дає внесення фосфорних добрив разом з азотними (N30–45P60). У східних районах північного Степу внесення фосфорних добрив під соняшник високоефективне лише при поєднанні з азотними чи азотно-калійними добривами (N60–90P60–90K60). Органічні добрива вносять під попередню культуру, а мінеральні — під основний обробіток

Сівба. Для сівби сортів соняшнику використовують кондиційне насіння, схожість якого не менша 87%, чистота 98%; гібридів  — відповідно 85 та 98% . Проти хвороб насіння протруюють. Не рекомендується в усіх зонах України висівати дуже рано високоолійні сорти. У південному і північному Степу, а також у східній частині Лісостепу слід висівати в середні строки, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 8 – 12°С. У північному Лісостепу перевагу віддають раннім строкам сівби. У районах Степу та східному Лісостепу середні строки сівби регулюють залежно від засміченості поля.

Кращими є строки сівби соняшнику при прогріванні ґрунту на глибині загортання насіння до 8 – 10°С. Закінчують висівання при температурі не вище за 12 – 14°С. На дуже засмічених полях висівати  слід при прогріванні ґрунту до 10 – 12°С. Глибина загортання насіння соняшнику становить 6 – 8 см. Висівають насіння соняшнику пунктирним способом з міжряддями 70 см.

Догляд за посівами. Слідом за посівом ґрунт необхідно прикоткувати. Важливий прийом догляду – боронування до і після появи сходів. Досходове боронування проводять через 5 – 6 днів після сівби. В холодні роки рекомендується до появи сходів проводити дворазове боронування: перше — через 5 – 6 днів після сівби, друге — за 3 – 4 дні до появи сходів. Друге досходове боронування можна здійснювати, тільки коли проростки соняшнику не будуть пошкоджуватися. Післясходове боронування  проводять у фазі 2 – 3 пар справжніх листків. У Степу доцільно розпушувати ґрунт у міжряддях на глибину 6 – 8 см. Глибоке розпушування (12 – 14 см) призводить до деякого зменшення врожаю, тому на відносно чистих посівах доцільно проводити неглибокі обробітки.

Збирання врожаю. Залежно від погодних умов урожай починають збирати через 7 – 10 днів після обробки посівів хлоратом магнію і через 5 – 6 днів — реглоном. За цей час на оброблених полях вологість насіння знижується до 12 – 15%. Збирають соняшник у фазі господарської стиглості, коли рослин з жовтими і жовто-бурими кошиками в посівах 12 – 16%, а з бурими й сухими — 85 – 88%. У Степу починають збирати соняшник при середній вологості насіння 12 – 14%, у Лісостепу — 16 –   18%.

Гібриди починають збирати при вологості насіння 17 – 19%, а у вологу осінь — 20 – 22%. За 2 – 3 дні до початку збиральних робіт поле обкошують і розбивають на загінки, прокладають транспортні й розвантажувальні магістралі. Для тривалого зберігання посівного насіння соняшнику його вологість має бути не більшою 7 – 8%.

Зрошення. В Україні основні площі зрошуваних посівів соняшнику розміщені в АР Крим, Одеській, Харківській, Миколаївській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Для формування врожаю 26 – 30 ц/га соняшник використовує 4500 – 5000 м3/га води, в тому числі в період сходи — формування кошика 20 – 30%, формування кошика — цвітіння 40 – 50 і цвітіння — достигання 30 – 40%. У роки із середньою забезпеченістю вологою достатньо провести 2 – 3, а в посушливі 3 – 4, іноді 5 вегетаційних поливів. На кожний полив дощуванням витрати води становлять відповідно 500 – 600 і 500 м3/га, по борознах — 600 – 700 м3/га.

Час проведення вегетаційних поливів визначають за вмістом вологи в ґрунті з тим, щоб підтримувати вологість на постійному рівні — 60 – 70 % НВ до цвітіння і 75 – 80 % від цвітіння до початку достигання. Ефективніше поливати посіви по попередньо нарізаних у міжряддях щілинах.

При вирощуванні соняшнику на зрошуваних землях збільшують норми добрив. Кращі результати дає норма N60P120K60, а на темнокаштанових ґрунтах півдня — N60P120.

Густота посіву на час збирання урожаю має становити 55 – 60 тис/га рослин.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту, строки й способи сівби, прийоми догляду за посівами соняшнику такі самі, як і без зрошування. Тільки більшу увагу треба приділяти знищенню бур’янів. У південному Степу в умовах зрошення ефективне вирощування соняшнику в поукісних посівах після озимої пшениці, жита на зелений корм, ріпаку та інших культур.

Найважливіші сорти

За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 – 140 днів), середньоранні (110 – 130), ранньостиглі (100 – 120) і скоростиглі (80 – 100 днів).

В Україні районовані понад 70 сортів і гібридів соняшнику. Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі — Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, СПК, Харківський 3 та ін.; середньоранні — Казіо, Одеський 123, Одеський 504, Оріон, Харківський 58 та ін.; ранньостиглі — Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі — Одеський 149 та Харківський 49.

Скоростиглі сорти й гібриди поступаються ранньостиглим і середньостиглим за урожайністю та олійністю насіння. Проте короткий вегетаційний період скоростиглих типів дає змогу вирощувати їх на півдні України в повторних посівах при зрошенні. Високою врожайністю з високим вмістом олії в насінні відзначаються середньостиглі й середньоранні сорти та гібриди соняшнику.

 АРАХІС

Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

З давніх часів арахіс почали культивувати народи Південної Америки. В Європу завезений на початку XVI ст. В Україні вперше з’явився наприкінці XVIII ст. У світі арахіс за посівними площами серед олійних культур займає третє місце і висівається майже на 15 млн га. Більша частина посівів арахісу розміщена в тропіках і субтропіках Азії, Африки, Америки.

В насінні арахісу міститься від 45 до 60% високоякісної харчової невисихаючої олії (йодне число 90 – 103), 30 – 35% білка і 18 – 20% вуглеводів. З насіння арахісу виготовляють олію та понад 60 різних кондитерських виробів. Арахісова макуха містить до 45% білка і 8% олії і використовується в кондитерській промисловості для виготовлення халви, печива, шоколаду, кави, цукерок та інших виробів.

Листя і стебла арахісу після збирання врожаю можна використовувати на корм худобі, за кормовими якостями вони не поступаються сіну люцерни й конюшини. Як просапна бобова культура арахіс є добрим попередником для багатьох польових культур.

В Україні врожайність у середньому становить 14 – 16 ц/га, а в умовах зрошення на Брилівській дослідній станції в середньому за 7 років становила по 25,7 ц/га. Однак, посіви його в Україні займають незначні площі. із-за трудомісткості виробничих процесів.

Морфологічні та біологічні особливості культури

Арахіс, або земляний горіх (Arachis hipogeae L.), — однорічна трав’яниста рослина висотою 60 – 70 см з розгалуженим густо облиственим стеблом. Належить до родини бобових (Fabaceae). Квітки (жовті, оранжеві, по 1 – 3, рідко по 5 – 15 у китицях) надземні, після запліднення утворюють гінофори для проникнення плодів у землю і підземні (клейстогамні), що дають основний урожай.

Вегетаційний період арахісу 115 – 130 днів, у середньо- і пізньостиглих сортів до 150 – 170 днів.

Вимоги до температури. Арахіс — теплолюбна рослина, насіння починає проростати при 10 – 12°С. Сходи пошкоджуються заморозками мінус 0,5 – 1°С. Оптимальна температура для росту рослин 25 – 28°С. Критичний період – період цвітіння і плодоутворення. При температурі нижче 12 °С плоди не розвиваються. Осінні заморозки мінус 0,5°С пошкоджують рослини, при мінус 3 °С рослини гинуть, а свіжовикопані й невисушені боби втрачають схожість; при мінус 4 °С боби стають непридатними для переробки.

Вимоги до вологи. Арахіс — вологолюбна рослина. Проте в період від сходів до цвітіння може рости в умовах посухи, а в період плодоутворення дуже вибагливий до вологи ґрунту. Критичний період за вимогами до вологи починається з 30 – 40-денного віку рослин (друга половина червня) і триває до 3 місяців (до середини серпня). В цей час арахіс вимагає постійного зволоження верхнього 20-сантиметрового шару ґрунту. Наприкінці вегетації потреба у воді зменшується, але пересихання верхнього шару ґрунту призводить до зниження врожаю.

Вимоги до ґрунтів. До родючості й механічного складу ґрунтів арахіс високовимогливий. З урожаєм бобів 1 т/га і бадилля 2 т/га виносить з ґрунту 80 – 85 кг азоту, 10 – 20 кг фосфору і 30 – 45 кг калію. Кращими для нього є наносні ґрунти, чорноземи, сіроземи, каштанові легкого механічного складу. Малопридатні засолені, запливаючі, важкі суглинисті, а також перезволожені ґрунти.

 Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту включає одне або два лущення, залежно від складу ґрунтів, та зяблеву оранку, глибина якої після зернових культур на чистих від бур’янів полях становить 20 – 22 см, а при наявності багаторічних бур’янів та при сівбі арахісу після просапних культур 25 – 30 см.

Весняний обробіток ґрунту полягає в боронуванні зябу, першій культивації на глибину 8 – 10 см і передпосівній на 6 – 8 см з одночасним боронуванням.

Удобрення. Високий ефект дає внесення під арахіс 20 – 30 т/га гною разом з фосфорними і фосфорно-калійними добривами (Р40К30), а також повне мінеральне добриво N40Р40К40. На зрошуваних землях арахіс підживлюють перед цвітінням (N40Р30) і в період масового плодоутворення (N60Р30).

Сівба. Для сівби використовують як вилущене насіння, так і боби, при цьому насіннєвий матеріал протруюють. Сіють арахіс, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до 14 – 15°С.

Спосіб сівби широкорядний з міжряддями 70 см. Норма висіву насіння 50 – 80 кг/га, бобів — на 25 – 30% більше. Оптимальна густота стояння рослин, залежно від сорту й умов зволоження, 100 – 120 тис./га. Глибина загортання насіння 6 – 8 см, у посушливих умовах 8 – 10 см.

Догляд. Услід за сівбою поле коткують. До появи сходів проводять боронування. У фазі 2 – 3 листків застосовують післясходове боронування. Подальший догляд за посівами складається з культивації міжрядь: перша на глибину 12 – 14 см, друга на 8 – 10 см, третя і наступні — на 6 – 8 см. У період масового цвітіння і утворення гінофор рослини підгортають, найкраще — відразу після випадання дощу або чергового поливу. Глибина підгортання 8 – 10 см.

В умовах зрошення врожай підвищується в 2 – 3 рази порівняно із суходолом. Протягом вегетаційного періоду поливають 8 – 10 разів з інтервалами 10 – 20 днів, а в період плодоутворення — частіше. Поливна норма 500 – 600 м3 на 1 га. За місяць до збирання врожаю поливання арахісу припиняють.

Збирають, коли боби легко відокремлюються від гінофор, а насіння — від стулок бобів, і набувають характерного для сорту забарвлення. На півдні України збирають у другій половині вересня — першій декаді жовтня двофазним способом. Спочатку підрізається коріння, витягуються рослини, обтрушуються і укладаються у валок. Після просушування валки підривають і обмолочують. Вологі боби сушать при температурі не більше 40°С, потім очищають на ворохоочищувачі і зберігають при вологості 8%.

 Найважливіші сорти

В Україні краще вирощувати сорти з прямостоячою формою куща: Перзуван 46/2, Жолудь, Закатали 294/1, Грузинський місцевий, Українська Валенсія.

КУНЖУТ

 Історія культури та поширення. Господарське значення, врожайність

Кунжут здавна вирощують в Африці, Індії. Тепер він широко культивується в Індії, Китаї, Пакистані, Японії та інших державах Азії, в Африці, Мексиці і на півдні Європи. Загальна світова площа його посівів становить близько 6 млн га. В Україні перспективними для вирощуванням кунжуту є Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і Дніпропетровська області.

Насіння кунжуту містить 50 – 65 % слабковисихаючої олії (йодне число 103 – 112), 16 – 22 % білка і 13 – 19 % вуглеводів. Кунжутову олію  використовують у харчуванні, кондитерській, консервній та інших галузях харчової промисловості, а також у парфумерії, медицині, у миловарній промисловості, як мастило для виготовлення копіювального паперу. При спалюванні кунжутової олії утворюється сажа, з якої виготовляють високоякісну туш. У квітках і вегетативній масі кунжуту є ароматичні речовини, які ціняться в парфумерії при виготовленні духів. Урожайність кунжуту становить 12 – 15, а при зрошенні 18 – 20 ц/га.

         Морфологічні та біологічні особливості культури

Кунжут сезам індійський (Sesamum indicum L.) — однорічна трав’яниста рослина, яка належить до родини кунжутових (Pedaliaceae Lunde) і роду Sesamum L. Висота стебла досягає 150 см. Насіння кунжуту дрібне, за формою нагадує насіння льону. Маса 1000 насінин 3 – 5 г. Найбільш поширені форми мають біле насіння.

Вегетаційний період у кунжуту 90 – 120 днів.

Вимоги до температури. Кунжут — теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 12°С, сходи у вигляді двох сім’ядольних листків з’являються при температурі 18 – 20°С, оптимальна 20 – 22°С.  На початку вегетації ріст рослин уповільнений. Інтенсивний ріст стебла починається через 30 – 45 днів після сходів і особливо за 12 – 15 днів до цвітіння. Заморозки до мінус 0,5 – 1°С згубні для сходів. Кращою температурою для росту вегетативної маси є 22 – 24 °С, генеративних органів 25 – 30°С. Восени заморозки до мінус 3°С призводять до загибелі рослин.

Вимоги до вологи. Кунжут дуже вибагливий до вологи повітря й ґрунту. Особливо в період до цвітіння і під час цвітіння.

Вимоги до ґрунту. При вирощуванні на богарних землях в умовах посухи кунжут різко знижує врожай насіння.

         Агротехніка вирощування

Обробіток ґрунту під його посіви нічим не відрізняється від обробітку під інші технічні культури. При сівбі кунжуту після удобрених озимих під зяблеву оранку вносять фосфорні й калійні добрива (по 60 – 90 кг/га д. р.), а навесні під культивацію азотні (N60–90).

До сівби приступають у період стійкого потепління, коли середньодобова температура ґрунту на глибині 10 см досягне 15 – 18 °С. Граничним строком сівби на півдні України є кінець першої декади травня.

Спосіб сівби широкорядний з міжряддям 60 або 70 см. Норма висіву 6 – 8 кг/га, глибина загортання насіння 2 – 3 см.

Догляд. Після сівби поле коткують кільчастими котками. При утворенні ґрунтової кірки її знищують до появи сходів. Протягом вегетації проводять 2 – 3 міжрядні розпушування на глибину: перше 5 – 6 см, наступні 6 – 8 і 8 – 10 см.

В умовах зрошення посіви кунжуту поливають у критичні періоди — після з’явлення повних сходів, на початку бутонізації, в період цвітіння та на початку достигання. Норма поливу 350 – 400 м2/га води.

Збирання сортів, у яких коробочки розтріскуються, проводять роздільним способом. До скошування приступають при побурінні нижніх коробочок (до їх розкривання), коли насіння в них набуде нормального забарвлення. Сорти, в яких коробочки розтріскуються, збирають прямим комбайнуванням. Вологість насіння при зберіганні не повинна перевищувати 9 %.

        Найважливіші сорти

Сорти кунжуту, рекомендовані для вирощування в Україні: Надія, Кубанець 55 і з нерозтріскуючими коробочками — № 187, № 278.



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru