Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Капельный полив в те...
Экстрим в городе
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 7) Характеристика сільськогосподарських культур та технології їх вирощування. » Зернові культури та їх характеристика
Зернові культури та їх характеристика

Зернові культури — пшениця, жито, ячмінь, овес, тритикале, просо, кукурудза, сорго і рис — це окремі роди родини злакових (тонконогових).

Кожний рід за певними морфологічними та іншими ознаками (щільністю колоса або волоті, характером розвитку колосків у колосі, ламкістю стрижня колоса, будовою колоскових лусок тощо) поділяється на види (тверда і м’яка пшениця, посівний і піщаний овес і т. д.), а види — на підвиди (дворядний і багаторядний ячмінь, кремениста та зубовидна кукурудза) або географічні групи (північноросійське і західносибірське жито та ін.).

Вид, підвид і група на підставі інших морфологічних ознак (за забарвленням лусок колосків, наявністю чи відсутністю на лусках опушення, забарвленням зерна і стрижня качана у кукурудзи, формою зерна та ін.) поділяються на різновиди, а різновиди — на сорти.

Зернові культури за морфологічними та біологічними ознаками і властивостями поділяються на дві групи. До першої групи належать пшениця, жито, ячмінь, овес і тритикале; до другої — кукурудза, просо, сорго та рис. Характерні особливості зернових культур першої та другої груп такі:

Перша група

  • На черевному боці зернівки є чітка поздовжня борозенка;
  • Зерно проростає кількома зародковими корінцями;
  • У колоску розвиваються і плодоносять нижні квітки, а верхні лишаються неплідними або значною мірою редукуються;
  • Стебла звичайно порожнисті;
  • Є озимі та ярі форми;
  • Вибагливість до тепла менша;
  • Вибагливість до вологи вища;
  • Рослини довгого світлового дня;
  • Розвиток на початкових фазах від сходів до кущення більш-менш швидкий;

Друга група

  • Зернівка поздовжньої борозенки не має;
  • Зерно проростає одним зародковим корінцем;
  • У колоску розвивається і плодоносить верхня квітка, а нижня редукується;
  • Стебла порожнисті або виповнені серцевиною;
  • Є тільки ярі форми;
  • Вибагливість до тепла вища;
  • Вибагливість до вологи менша;
  • Рослини короткого світлового дня;
  • Розвиток на початкових фазах повільний.

    МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Усі зернові культури родини злакових мають багато спільного у морфологічній будові органів.

Коренева система злаків — мичкувата, не має головного кореня. Мичкувате коріння злакових рослин розміщується в орному шарі ґрунту на глибині до 40 см, деякі корінці проникають у ґрунт на глибину до 1 м, а окремі — до 1,5 – 2 м.

Численні тонкі корінці зовні не різняться між собою, переплітаючись, пронизують ґрунт в усіх напрямках. Проте серед них розрізняються корінці, які розвиваються безпосередньо з насіння і утворюють так звану зародкову, або первинну, кореневу систему, та корінці, що закладаються у вузлі кущення і формують вузлову, або вторинну, кореневу систему. Первинні корінці, як правило, проникають вертикально вглиб ґрунту за межі орного шару; вторинні розміщуються в ґрунті більш-менш радіально. На кінцях корінців утворюються кореневі волоски, з допомогою яких засвоюються з ґрунту поживні речовини і вода.

У кукурудзи, сорго на першому –другому надземних стеблових вузлах розвиваються також повітряні, або опорні, корені. Вони частково проникають у ґрунт на глибину до 5 – 7см і є для рослин своєрідною «опорою» проти вилягання та забезпечують їх водою і живленням при незначному випаданні опадів.

Стебло у злакових рослин — соломина. У хлібів першої групи, а також у проса й рису вона являє собою циліндричну трубку з порожниною всередині, висотою 1 – 1,5м; у кукурудзи й сорго соломина виповнена пухкою паренхімою і досягає висоти 3 – 5м. У більшості рослин стебло поділяється стебловими вузлами з поперечними перегородками на 5 – 7 міжвузлів, у високорослих кукурудзи і сорго кількість міжвузлів може досягати 20 – 25 і більше.

Листок лінійної форми, складається з двох частин: нижньої — листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої — листкової пластинки. Між піхвою і пластинкою з внутрішнього боку листка є тонка плівка — язичок, який щільно прилягає до стебла і захищає нижню його частину від затікання води та проникнення збудників хвороб; із зовнішнього, з обох боків — так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло.

Листкова поверхня у злакових рослин вона різна і залежить від виду, сорту та умов вирощування. Наприклад, у ярої пшениці вона менша, ніж в озимої, а в озимої пшениці менша, ніж у тритикале.

Зернові злакові рослини утворюють кілька типів суцвіть —  колос (пшениця, жито, ячмінь, тритикале), волоть (овес, просо, сорго, рис), колосоподібна волоть (чумиза, могар), а у кукурудзи на одній рослині утворюється два суцвітті: чоловіче (тичинкове) — волоть (султан) і жіноче (маточкове) — качан.

Колос складається з колосового стрижня, який поділяється на окремі членики. На виступах кожного членика розміщується один (у пшениці, жита, тритикале) або три колоски (у ячменю), які складаються з квіток.

Основою волоті є вісь, яка розгалужується на бічні гілки. На кінцях гілок волоті сидять колоски. Винятком є волоть кукурудзи, у якої колоски з чоловічими квітками розміщуються на бічних і центральній гілках волоті рядами. У колосоподібній волоті бічні гілки мають вигляд сильно укорочених лопатей, на яких групами розміщуються колоски.

Качан, який зверху вкритий листковими обгортками,  складається із стрижня та колосків з жіночими квітками. Колоски вертикальними рядами розміщуються у комірках стрижня. Кількість рядів зерен на качані кукурудзи завжди парна.

В основі кожного колоска є дві колоскові луски різної форми і розміру. Між ними розміщуються квітки. Кожна квітка має дві квіткові луски — нижню й верхню. Нижня квіткова луска в остистих хлібів несе на собі остюк. Між квітковими лусками знаходиться маточка, яка складається із зав’язі з двома пірчастими приймочками, та трьох тичинок, за винятком рису, у якого їх шість. У чоловічих квітках кукурудзи між квітковими лусками є лише тичинки, а в жіночих — маточки. Від кожної зав’язі маточки відходить довгий ниткоподібний стовпчик, який на верхівці має роздвоєну приймочку.

Плід злакових рослин називається зернівкою (зерном). Плівчасті злаки (ячмінь, овес, просо, рис) утворюють зернівку, яка зверху вкрита квітковими лусками. У зернівці розрізняють три головні частини: оболонку, зародок та ендосперм. Ендосперм зернівки складається з двох шарів — зовнішнього, який утворився із стінок зав’язі і називається плодовою оболонкою, і внутрішнього, що утворився із стінок насінного зачатка і називається насінною оболонкою.

  РІСТ І РОЗВИТОК ЗЕРНОВИХ ХЛІБІВ

Під ростом рослини розуміють збільшення її маси незалежно від того, за рахунок яких органів воно відбулося; під розвитком — якісні зміни, які відбуваються у житті рослини від проростання насіння до утворення нового насіння.

Протягом вегетації зернові культури проходять такі фенологічні фази росту: проростання, сходи, кущення, вихід у трубку, колосіння або викидання волоті, цвітіння, формування і достигання зерна.

За початок фази вважають той день, коли вона відмічається приблизно у 10% рослин, за повну фазу — коли її ознаки проявляються у 75 – 80% рослин.

Проростання насіння. Висіяне у ґрунт насіння за сприятливих умов проростає. Прорости насіння може при поглинанні такої приблизно кількості води (у % до повітряно-сухої маси насіння): пшениці 47 – 48, жита 58 – 65, ячменю 48 – 57, вівса 60 – 76, кукурудзи 37 – 44, проса і сорго 25 – 38, рису 37 – 44. Поглинувши воду, насіння спочатку бубнявіє, а потім за допомогою ферментів складні запасні речовини зернівки перетворюються на прості, внаслідок чого починають рости зародкові корінці і листки.

З появою на поверхні ґрунту першого справжнього листка починається нова фаза — сходи.

Сходи. Дружність проростання і поява сходів залежать від температури посівного шару ґрунту. Мінімальною температурою для з’явлення сходів насіння хлібів першої групи є 2 – 5 °С, другої 10 – 12°С, оптимальною — відповідно 20 – 25 і 25 – 30°С. При оптимальній температурі і вологості ґрунту сходи з’являються на 6 – 8-й день.

Кущення починається після утворення рослиною 3 – 4 листків, приблизно через 23 – 27 днів після появи сходів (ІІ – ІІІ етапи органогенезу) завдяки активному фотосинтезу та притоку мінеральних поживних речовин. Вузол кущення є найголовнішим органом рослини, з його відмиранням відмирає рослина. Залягає він у ґрунті на глибині 1,5 – 3см.

Дружне кущення у злакових рослин відбувається при температурі 10 – 15°С, достатньому забезпеченні їх водою, поживними речовинами та достатній площі живлення. За  сприятливих умов кожна рослина утворює до 5 – 10 і більше пагонів. При вирощуванні зернових культур першої групи максимальний урожай зерна забезпечує густота продуктивних пагонів 500 – 700 шт./м2.

Вихід у трубку (трубкування). Ріст стебла починається з нижнього міжвузля, яке протягом 10 – 15 днів видовжується, піднімаючи догори у листковій трубці друге і наступні міжвузля. Початком фази трубкування (IV – VII етапи органогенезу) вважається той період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2 – 3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42 – 50 днів після появи сходів.  Тривалість фази 42 – 50 днів.

Колосіння і викидання волоті. Ця фаза вегетації відповідає VIII етапу органогенезу. Вона триває 5 – 7 днів. Внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки назовні з’являється колос (пшениця, жито, ячмінь, тритикале) або волоть (овес, просо, рис, сорго, чоловіче суцвіття у кукурудзи). У фазу колосіння та викидання волоті завершується формування усіх органів суцвіть.

Цвітіння настає на ІХ етапі органогенезу і триває 4 – 6 днів. У жита воно починається через 8 – 10 днів після колосіння, а в ячменю закінчується до колосіння. Під час цвітіння відбувається запилення квіток. Зернові культури за характером запилення поділяються на самозапильні (пшениця, тритикале, овес, ячмінь, просо, рис) і перехреснозапильні (жито, кукурудза, сорго), у яких пилок переноситься на приймочки маточок вітром. У колосових культур цвітіння починається з квіток середньої частини колоса, у волотевих — з квіток верхньої частини волоті. У цю фазу припиняється ріст вегетативної маси.

Формування і достигання зерна. Після запліднення на Х – ХІІ етапах органогенезу настає фаза формування зерна — його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту або гібриду. Маса 1000 зернин в цей час мала — всього 8 – 12г. За формуванням зерна настає фаза наливання зерна і його молочна стиглість. Тривалість цього періоду 40 – 45 днів.

Повна стиглість — це кінцевий етап вегетації рослин. У цій фазі вологість зерна знижується до 20 – 15 % і воно повністю втрачає зв’язок з материнською рослиною.

 ЗЕРНОВІ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ ТА СНД

У країнах СНД, як і у світовому рослинництві, зернові культури займають найбільші посівні площі, що свідчить про їх виключно важливе продовольче, кормове і сировинне значення в народному господарстві.

Із загальної посівної площі, яка в СНД становить близько 210 млн.га (1990р.), зернові культури вирощують на площі 110 – 118 млн.га, що становить 52 – 56%.

В Україні площа зернових культур у сприятливі роки сягає 15,5 – 16,5 млн.га, або 45 – 50% загальної посівної площі. Найпоширенішою зерновою культурою в Україні є озима пшениця, посіви якої займають, залежно від року, 6,4 – 7,3 млн.га землі. До 90% площ її зосереджені у степовій і лісостеповій зонах і лише близько 10% — у поліській. Друге місце за площами посіву належить ярому ячменю, який в окремі роки висівають на 3,5 – 4 млн.га. Вирощують його, як і озиму пшеницю, переважно в Степу й Лісостепу. Третє місце — за зерновою кукурудзою, посівні площі якої часто перевищують 1,5 – 2 млн.га і розміщені переважно у степовій та лісостеповій зонах.

Інші зернові злакові культури (жито, тритикале, овес, яра пшениця, озимий ячмінь, просо, рис, сорго) висівають в Україні на площі, яка в різні роки коливається в межах 2,5 – 3,5 млн.га. Озиме жито, тритикале і овес поширені переважно на Поліссі і в Лісостепу; озимий ячмінь — в районах Степу; просо — в усіх зонах України; кукурудза на зерно — в Степу й Лісостепу; рис і сорго — у степових районах.

Зерно і солому багатьох зернових культур використовують як сировину у переробній промисловості. Із зерна виробляють крохмаль, спирт, пиво, декстрин, глюкозу, фітин тощо; із стебел — папір, целюлозу, деревний спирт, картон, поташ та ін. Солому й полову зернових культур і стебла кукурудзи використовують як грубі корми.

Основне значення зернових культур полягає в тому, що вони є не тільки безпосередньо необхідними і незамінними продуктами харчування людей (хліб, крупи, макаронні, кондитерські та інші вироби), а й найважливішим фактором забезпечення людей висококалорійною їжею тваринного походження — м’ясом, салом, молоком, яйцями та іншою продукцією.

В СНД основні посіви ярої пшениці розміщені (понад 27 млн.га.) в Казахстані, в районах Уралу, Західного та Східного Сибіру;

- озимої пшениці (до 21 млн.га) в Україні (6 – 8 млн.га), Північному Кавказі, Центрально-Чорноземній зоні та в Молдові;

- озимого жита (до 11 млн.га)  в Нечорноземній та Центрально-Чорноземній зонах Росії та в  Україні (до 650 тис.га);

- ярого ячменю (26 млн.га) найбільш поширений в Україні та на Північному Кавказі, Центрально Чорноземній зоні та Білорусі;

- вівсу (10,8 млн.га) — у Нечорноземній зоні, районах Західного та Східного Сибіру і Білорусі;

- кукурудзи на зерно в Україні та Молдові, Північному Кавказу, Закавказзі, Центрально-Чорноземній зоні, Поволжі, країнах Середньої Азії, Казахстані; проса (241 тис.га) в Казахстані, Україні, Центрально-Чорноземній зоні, у районах Поволжя та Уралу;

- сорго на півдні України та Північному Кавказі, в Молдові, Середньоазіатських країнах та Казахстані;

- рису (33 тис.га) у Середній Азії, Приморському краї, на Кубані, в Закавказзі та на півдні України;

- тритикале в Україні, на Північному Кавказі, в Центрально-Чорноземній зоні Росії; гречки культивується здебільшого в Нечорноземній та Центрально-Чорноземній зонах Росії та в Україні.



Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru