Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 5) Механічний обробіток ґрунту. » 1) Основні завдання обробітку грунту.
1) Основні завдання обробітку грунту.

Механічний обробіток ґрунту це дія на нього робочими органами знарядь і машин з метою створення оптимальних умов і забезпечення факторами життя для росту і розвитку сільськогосподарських рослин та захисту ґрунту від ерозії.

Основні завдання обробітку грунту такі:

1)   зміна будови і структурного ста­ну грунту з метою створення сприятливих водно-повітряного, теплового та поживного режимів;

2)   посилення   кругообігу   поживних речовин в результаті переміщення їх з глибших  горизонтів в орний і активі­зації мікробіологічних процесів;

3)  знищення бур'янів, збудників хво­роб та  шкідників сільськогосподарських культур;

4)   загортання    в   грунт   рослинних решток та добрив;

5)  запобігання   ерозійним  процесам і пов'язаним з цим втратам води і поживних речовин;

6)   знищення   багаторічної   рослин­ності під час обробітку цілинних і перелогових земель, а також полів з-під сіяних багаторічних трав.

7)   створення сприятливих умов для якісної сівби.

 Фізико-механічні й технологічні властивості грунту

Під час обробітку ґрунтообробні знаряддя зазнають опору, який виникає при переміщенні частинок грунту, тертя між ними та робочими органами знарядь. З метою правильного планування заходів обробітку і добору для них відповідного ґрунтообробного знаряддя потрібно знати фізико-механічні властивості ґрунту. Від технологічних властивостей ґрунту залежить опір, який долають знаряддя під час обробітку. Технологічні властивості ґрунту впливають не тільки на якість обробітку, а й на продуктивність ґрунтообробних агрегатів, їх зношення, витрати палива. До основних фізико-механічних властивостей ґрунту належить зв’язність, липкість, пластичність і спілість.

Зв'язність — це опір грунту силам, які здатні механічно роз'єднати його частинки шляхом роздавлювання та розклинювання. Вона залежить від гранулометричного складу, складу уві­браних катіонів, ступеня зволоженості грунту тощо. Найменшою зв’язністю характеризуються легкі ґрунти: піщані, супіщані, легкосуглинкові, опір яких під час оранки плугами з передплужниками коливається від 0,2 до 0,35 кг/см2. Вищу зв’язність мають важкі суглинкові і глинисті ґрунти (0,55 – 0,8 кг/см2), а найвищу — солончаки і солонці (0,8 – 2,0 кг/см2 і більше). Із збіль­шенням вологості зв'язність грунту зменшується і стає найменшою при во­логості, яка відповідає фізичній спі­лості.

Пластичність — властивість ґрунту набирати наданої йому в зволоженому стані форми без утворення тріщин і зберігати її після припинення дії на ґрунт зовнішніх сил. Ця властивість характерна глинистим, суглинковим і частково супіщаним ґрунтам лише за певного рівня вологості, оскільки у сухому та перезволоженому стані вони практично непластичні. Залежно від вологості розрізняють верхню і нижню межі пластичності ґрунту. Верхньою межею пластичності є вологість ґрунту, за якої ґрунт починає текти. Нижня межа пластичності — це найменше значення вологості, за якого ґрунт ще можна розкачати в шнур діаметром 3 мм без утворення на ньому тріщин. Пластичність ґрунту виражають у відсотках, визначають за різницею рівня вологості при верхній і нижній межі пластичності. Цей показник найвищий у солонцюватих, глинистих і суглинкових ґрунтах (7 – 17 %), нижчий — у супісках (7 %), відсутній — в піщаних ґрунтах.

Прилипання — це властивість воло­гого грунту прилипати до поверхні робочих органів ґрунтообробних знарядь. При його посиленні зростає тяговий опір і погіршується якість обробітку. Прилипання залежить від грануломет­ричного складу, структури і вологості грунту. Найбільш високе воно у гли­нистих безструктурних грунтів. Вологість ґрунту, за якої ґрунт вже не прилипає до знарядь, називають межею липкості. М. Качинський запропонував 5-бальну шкалу для оцінки липкості: граничнолипкий — не менше 15 г/см2, сильнолипкий — 5 – 15; середньолипкий — 2 – 4; слаболипкий — 0,5 – 1,5; розсипчастий — 0,1 – 0,4 г/см2. На структурних грунтах прили­пання починається при 60—70 % пов­ної вологоємкості, на розпилених — при 40—50%.

Спілість грунту — це такий стан його зволоження, при якому витрачається найменше зусиль на обробіток, а грунт найменше прилипає до знарядь, найкраще кришиться і якість його об­робітку висока. Інтервал вологості, при якій грунт знаходиться в стані спілос­ті, залежить від гранулометричного складу, структури, складу увібраних основ тощо.

Розрізняють фізичну і біологічну спілість грунту і спілість затінення.

Фізична спілість залежить від вологос­ті грунту. При настанні фізичної спі­лості починають механічний обробіток грунту. Визначають таку спілість візу­ально: при здавлюванні в руці з спіло­го грунту не виступає вода і він розсипається, якщо його кинути з висоти 1,5 м.

Навесні, дещо пізніше фізичної, настає біологічна спілість, коли ґрунт прогріється до 10 – 15 °С. При цьому він стає пухкішим, набуває характерного запаху і внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів збільшується його об’єм і накопичуються легкодоступні елементи живлення, тому біологічно спілий ґрунт найкраще забезпечує потреби рослин повітрям і поживними речовинами.

Спілість затінення — це стан грунту відразу після збирання врожаю, коли в ньому є ще невеликі запаси вологи (остаточна вологість), не витрачена рослинами і не випаруваної внаслідок затінення рослинами поверхні грунту. Такий грунт менш ущільнений, менш твердий і більш пористий, що зумовлює високу якість обробітку відразу після збирання врожаю попередньої культури. При запізненні з обробітком спілість затінення грунту втрачається, що спричинює збільшення опору під час обробітку, сприяє утворенню брил, грунт розпилюватиметься.

 Технологічні операції при обробітку грунту

Технологічна операція — частина технологічного процесу, за якого під час обробітку змінюються лише окремі показники родючості ґрунту або його середовища. Розрізняють такі технологічні операції, які є загальними для роботи більшості знарядь: обертання, розпушування, кришіння, ущільнення, перемішування, вирівнювання поверхні грунту, утворення мікрорельєфу на поверхні грунту, підрізування бур'янів, залишення стерні на поверхні грунту.

Обертання — це переміщування нижньої та верхньої частин шару грунту, який обробляється. Найкраще пе­ревертається грунт плугами, особливо ярусними, дещо гірше — лемішними лущильниками і дисковими знаряд­дями.

При перевертанні у грунт заробляю­ться післяжнивні рештки, добрива, насіння бур'янів, збудники шкідників і хвороб, знищуються бур'яни і дернина, виносяться на поверхню вимиті коло­їдні частини і більш оструктурені ша­ри грунту, а розпорошені переміщую­ться вглиб.

Однак обертання грунту має і певні недоліки: збільшуються втрати вологи, знижується стійкість грунту проти водної та вітрової ерозії. Саме тому інколи доводиться відмовитись від перевертання грунту.

Розпушування ґрунту — технологічна операція, яка забезпечує збільшення загальної пористості за рахунок нещільного розміщення ґрунтових частинок. Це основна операція під час обробітку ґрунтів, де значення рівноважної щільності вище за оптимальну.

Кришення ґрунту технологічна операція, яка забезпечує зменшення розміру ґрунтових фракцій. Необхідна така операція в першу чергу на брилистих і грудкуватих ґрунтах для подрібнення брил та великих грудок і доведення верхнього шару до дрібногрудкуватого стану.

Перемішування грунту – технологічна операція, яка забезпечує перемішування між собою ґрунтових часточок по профілю обробітку для утворення однорідного шару ґрунту, здійснюється певною мірою всіма знаряддями, за виключенням котка. Найкраще пере­мішується грунт при обробітку фре­зою.

Вирівнювання поверхні технологічна операція, яка забезпечує ліквідацію нерівностей на поверхні поля з метою зменшення площі випаровування ґрунтової вологи, запобігання вимокання рослин, забезпечення рівномірного загортання насіння під час сівби, якісного догляду за посівами і збирання врожаю.

Ущільнення грунту – технологічна операція, яка забезпечує зменшення об’єму розпушеного шару ґрунту для оптимізації співвідношення капілярної і некапілярної пористості (перша збільшується, друга — зменшується), підняття вологи з нижніх шарів ґрунту до висіяного насіння, збільшення теплопровідності для швидшого прогрівання ґрунтового середовища, посилення контакту насіння з ґрунтом і загортання насіння на однакову глибину, зниження інтенсивності дифузного випаровування вологи з верхнього шару, руйнування брил і грудок та часткового вирівнювання поверхні поля.

Створення мікрорельєфу це спеціальна технологічна операція обробітку ґрунту, за допомогою якої на його поверхні утворюють лунки, переривчасті борозни, гребені, вали, щілини, гряди тощо переважно для регулювання водного, рідше — повітряного і поживного режимів та захисту ґрунту від водної ерозії.

Підрізання бур’янів — технологічна операція, яка забезпечує підрізання вегетуючих бур’янів з метою їх знищення.

Залишення стерні на поверхні ґрунту це основна мета технології при обробітку ґрунту у районах вітрової ерозії, за якої ґрунт розпушується, кришиться і частково перемішується без обертання.

 Класифікація механічного обробітку грунту

Залежно від виробничих завдань і мети механічного обробітку ґрунту в основу класифікації покладено такі поширені поняття як заходи, способи і системи обробітку.

Захід обробітку — це одноразова дія на грунт ґрунтообробними знаряддями та машинами. Наприклад, оранка, бо­ронування, культивація тощо. Розріз­няють заходи основного, поверхневого і спеціального механічного обробітку грунту.

Спосіб механічного обробітку характер і ступінь дії робочих органів ґрунтообробних машин і знарядь на шар ґрунту, який обробляють, з метою зміни його будови, генетичного складу і властивостей у вертикальному напрямку.

Система обробітку — це сукупність науково обгрунтованих заходів обро­бітку грунту, виконуваних у певній по­слідовності для створення оптимальних умов росту рослин і вирощування ви­соких урожаїв у конкретних природ­них умовах.

Заходи механічного обробітку ґрунту класифікуються так.

Залежно від знарядь, якими їх виконують, їх поділяють на дві групи — загального призначення і спеціальні.

Залежно   від   глибини   розрізняють: поверхневий — до 8 см, мілкий — до 8 – 16, середній — 16 – 24, глибокий — понад 24 см і дуже глибокий – понад 40 см.  Однак таке ділення дещо умовне і за­лежить від ґрунтових умов. Так, серед­ній обробіток на чорноземах може бу­ти глибоким для грунтів з неглибоким гумусовим шаром.

Залежно від технології виконуваних операцій виділяють наступні способи обробітку грунту — полицевий (з перевертанням), безполицевий (без перевертання), роторний і комбінований.

Полицевий обробіток спосіб механічного обробітку ґрунту, який виконують за допомогою знарядь з полицевими робочими органами для повного або часткового обертання і переміщення окремих шарів (лемішні лущильники та звичайні, ярусні і плантажні плуги). Полицевий обробіток за вирівняністю дна борозни і поверхні поля, в свою чергу, поділяється на ступінчастий, гребеневий, гладенький, а за переміщенням шарів ґрунту — на дво- і триярусний.

Безполицевий обробіток — спосіб механічного обробітку ґрунту без обертання і переміщення його окремих шарів по вертикалі (плоскорізи, плуги без полиць, чизелі тощо).

Роторний обробіток — спосіб механічного обробітку ґрунту знаряддями з вертикально-обертовим рухом робочих органів з метою усунення диференціації оброблюваного шару за будовою і родючістю активним подрібненням і повним перемішуванням ґрунту на всю глибину обробітку (вертикальні фрези на осушених торф’яних і важких мінеральних ґрунтах, при обробітку ґрунту в приштамбових смугах садів, підготовці ґрунту під картоплю, проміжні посіви тощо).

Комбінований обробіток — спосіб механічного обробітку ґрунту складними агрегатами, які водночас забезпечують виконання полицевого чи безполицевого і роторного способів обробітку. Наприклад, до складу агрегату за комбінованого обробітку може входити корпус плуга з полицею для обертання ґрунту і фреза з обертовим рухом робочих органів для ретельного перемішування орного шару по профілю.

Для практичної діяльності системи обробітку ґрунту класифікують за технологічними групами земель, окультуреністю ґрунту, режимом зволоження, інтенсивністю обробітку, залежно від переважаючого виду ерозії та від культур, під які проводиться обробіток.

За технологічними групами земель — на систему обробітку земель першої технологічної групи (рівнинних) і систему обробітку земель другої технологічної групи із крутизною схилів від 3 до 7°;

за окультуреністю ґрунту на системи обробітку ґрунту староорних, новоосвоюваних і рекультивованих земель;

залежно від переважаючого виду ерозії на систему обробітку ґрунту у районах поширення водної ерозії та систему обробітку ґрунту в районах поширення вітрової ерозії;

за режимом зволоження — систему обробітку ґрунту на землях осушених, систему обробітку ґрунту на землях перезволожених, систему обробітку ґрунту в умовах зрошення і богарного землеробства;

за інтенсивністю обробітку — на систему інтенсивного і мінімального обробітку ґрунту;

залежно від культур, під які проводять обробіток на систему обробітку під озимі, систему обробітку під ярі, систему обробітку під проміжні посіви, систему обробітку під час догляду за чистим паром, систему обробітку під багаторічні насадження.

При вирощуванні культур розрізня­ють системи обробітку грунту під ози­мі та ярі культури. Системи обробітку ґрунту під озимі культури залежно від попередників, у свою чергу, поділяють на систему обробітку ґрунту після чистих парів, парозаймаючих культур і непарових попередників. Система обробітку ґрунту під малорічні і багаторічні культури включає заходи основного обробітку, обробітку під час підготовки до сівби (садіння) і заходи післяпосівного (післясадивного) обробітку.Систему обробітку грунту під ярі культури, в свою чергу, поділяють на системи зяблевого, передпосівного і післяпосівного обробіт­ків.

Сучасні   системи   обробітку   грунту повинні бути енерго-, ресурсозберігаю­чими і ґрунтозахисними, нероздільно пов'язаними з іншими елементами про­гресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.



Опубліковано: Admin March 07 2013 · Категорія: 5) Механічний обробіток ґрунту. · 0 коментарів · 7448 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru