Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 9) Короткий словник-довідник з Історії України. » 25) Ш.
25) Ш.

Шевченко Тарас Григорович (1814-1861рр.) – геніальний український поет і прозаїк, художник, революціонер-демократ, символ боротьби за національне і соціальне визволення, основоположник нової української літератури і національної літературної мови. Народився у с. Моринці (нині Звенигородського району Черкаської області) в багатодітній сім,ї кріпосного селянина; згодом сім,я переїхала в сусіднє с. Кирилівку (нині с. Шевченкове), де минуло дитинство поета. Коли Тарасу виповнилося 9 років, передчасно  померла мати, а в 11  років помер і батько. Наймитував і учився грамоти як школяр-“попихач” у приходського дячка, від котрого, зазнавши чимало знущань, втік.  1828р. Тараса взяли служити “козачком” до двору поміщика в с.Вільшані (нині смт Городищенського району Черкаської області) П.Енгельгардта (ад’ютанта Віленського губернатора); 1829р. разом з поміщиком переїхав до Вільно (нині Вільнюс, Литва). На початку 1831р. Тарас поїхав до Петербурга, де був відданий на 4-річне навчання до художника В.Г. Ширяєва. Замальовуючи у вільний час скульптури в петербурзьких імперських парках, Шевченко випадково зустрівся з художником І.М. Сошенком, котрий познайомив його з відомими російськими діячами мистецтва і літератури  К.П.Брюлловим, О.Г.Венеціановим,  В.А.Жуковським. Ці діячі не дали загинути молодому таланту й потурбувалися про викуп Шевченка у поміщика. За портрет В.А.Жуковського пензля К.П.Брюллова, на який улаштували лотерею, була куплена “воля” Т.Г.Шевченка. Так великий російський художник К.П.Брюллов протягнув руку дружби і допомоги українському кріпосному. У 1838-1845рр. навчався в Петербурзькій академії мистецтв (у К.П.Брюллова) та одночасно віддавався поезії. 1840р.  у Петербурзі вийшла збірка його поезій “Кобзар”, 1841р. – поема “Гайдамаки”. Перші твори Шевченка написані  на типові романтичні сюжети – возвеличення минулого та сум за ним на тлі безславної сучасності. Однак усім цим сюжетам Шевченко надав глибоко національного звучання. “Кобзар” та “Гайдамаки” незабаром принесли Шевченкові славу поета   з непересічним талантом. Він був зв’язаний з товариством петрашевців. Великий вплив на подальший розвиток творчості поета мали його поїздки в Україну 1843, 1845 і 1846рр. з відвідуванням і рідних місць. У Києві поет познайомився з провідними українськими інтелектуалами М.О.Максимовичем, П.О.Кулішем, М.І.Костомаровим та ін. За допомогою П.О.Куліша одержав 1845-1846рр. тимчасову посаду члена Київської археографічної комісії. Виконуючи завдання комісії, їздив по Київщині, Полтавщині, Поділлі, де збирав етнографічні матеріали, історичні документи, змальовував архітектурні та археологічні пам’ятки (ці замальовки стали основою для художньої серії «Живописная Украина». Тяжкі картини національного  і соціального гніту, які Шевченко побачив в Україні, переповнювали душу поета гнівним протестом  проти царського самодержавства і кріпосництва. Національно-визвольними мотивами пройняті поезії, що ввійшли до збірки “Три літа”, зокрема поеми “Сон” (1844р.), “Єретик” (1845р.), “Великий льох” (1845р.), “Кавказ” (1845р.), “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє” (1845р.), вірші “Розрита могила” (1843р.), “Тризна” (1843р.), “Заповіт” (1845р.). З виходом в світ збірки “Три літа” Шевченко вже цілковито став загальновизнаним лідером національного відродження; в своїх поезіях він піднявся до рівня соціального пророка. Весною 1846р. Шевченко зблизився  з членами Кирило-Мефодіївського братства. Разом з М.І.Гулаком, Г.І.Андрузьким належав до його революційного крила. 5 квітня 1847р. Шевченко був заарештований, відправлений до Петербурга й ув’язнений у казематі “Третього відділу”. Під час слідства, що тривало 1,5 місяця, написав 13 поезій. Шевченко, у котрого сищики знайшли збірку “Три літа”, трактувався слідчими як найнебезпечніший політичний злочинець і з усіх членів організації був покараний найсуворіше. 30 травня 1847р. поета засуджено до заслання рядовим солдатом в Окремий  Оренбурзький корпус з резолюцією  Миколи I “під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати”. З 1847р. по 1857р.  перебував на заслані – в Оренбурзі, в Орській фортеці, в Новопетровській (нині форт Шевченко) фортеці. Був учасником Аральської (в 1848 і 1849рр.) та Каратауської (в 1851р.) експедицій. В період заслання таємно  написав багато віршів і поем, чудових зразків філософської, пейзажної та інтимної лірики, історичних віршів, а також –    російською мовою   більше 20 повістей  і “Щоденник”  (з квітня 1856р. до липня 1858р.). Повертаючись із заслання,  проживав в Астрахані (серпень 1857р.) та Нижньому Новгороді (вересень 1857р. – березень 1858р.). У кінці березня 1858р. Шевченко прибув до Петербурга, включився у місцеве громадське і культурне життя;  обертався в колі духовних світочів: письменників, поетів, літературних критиків революційної демократії, вчених (М.Г.Чернишевського, М.О.Добролюбова, І.І.Панаєва, М.І.Михайлова, братів В.С. і М.С. Курочкіних та ін.).  Петербурзька Академія мистецтв, високо оцінивши талант художника Т.Г.Шевченка, удостоїла його звання академіка-гравера. У грудні 1858р. Шевченко добився зняття офіційної заборони щодо друку своїх творів; 1860р. вийшло нове видання “Кобзаря”, а 1861р. надруковано «Южнорусский букварь». Для завершального етапу (1857-1861рр.) творчості Шевченка характерне звернення до філософських тем. У травні 1859р. отримав дозвіл поїхати в Україну. У липні 1859р. його знову заарештували і після допиту зобов’язали   негайно повернутися   до Петербурга. Таке багаторічне заслання, душевні переживання за долю України та захворювання призвели до передчасної смерті геніального поета і художника 26 лютого (10 березня) 1861р. Похований титан нескорених духу і слова Т.Г.Шевченко 28 лютого (12 березня) 1861р. на Смоленському кладовищі у Петербурзі. Незабаром  близькі друзі і рідні поета добилися дозволу перевезти тіло Великого Кобзаря на Україну. 7 травня 1861р. прах поета поїздом доставили в Москву, звідти на конях його перевезли в Київ. Всюди, де проходила жалобна процесія, люди виходили зустрічати співця свободи, щоб виразити йому свою любов і визнання. 20 травня 1861р. на спеціальному пароплаві “Кременчук” труну привезли до Канева, а 22 травня канівські кручі навіки прийняли в своє лоно співця України, щоб більше ніколи з ним не розставатися. Тут на мальовничих схилах правого берега Дніпра розташований Канівський державний музей-заповідник Т.Г.Шевченка. До священної могили пророка нашої землі лише за часів колишнього Радянського Союзу приходили на поклін  посланці більше 130 країн світу. Сюди ніколи не заросте народна стежка.

Шістдесятники – умовна назва групи молодих літераторів, митців і вчених в Україні, які на початку 60-х рр. ХХст. (звідси і назва) своїми творами і громадською діяльністю боролися за розвиток української мови  і культури. Виступали проти радянського соціалістичного реалізму в літературі й мистецтві і намагалися пропагувати загальнолюдські цінності і ідеали. Формування світогляду шістдесятників відбувалося під впливом культури Заходу. Найвідомішими представниками шістдесятників були поети і прозаїки М.Вінграновський, І.Драч, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, М.Руденко, Є.Сверстюк, І.Світличний, В.Симоненко; художники А.Горська, В.Зарецький, В.Кушнір; режисери С.Параджанов, Ю.Ільєнко та ін. Тоді діяли клуби творчої молоді – київський “Супутник” (голова –  Л.Танюк), львівський “Пролісок” (голова – М. Косів), які стали центрами громадської діяльності шістдесятників. Із 1963р. розпочалася хвиля ідеологічних звинувачень з боку влади на їх адресу, насамперед у націоналізмі. Карні органи стали забороняти літературно-мистецькі зустрічі й творчі вечори шістдесятників, закривали їх клуби. Але  вони не змирилися і в подальшому розпочали формування політичної опозиції Радянській владі, стали учасниками дисидентському руху в Україні.     

       Шовінізм – один із найреакційніших різновидів націоналізму, що проповідує національну винятковість, ненависть до інших національностей, розпалює ворожнечу між країнами і народами.

Шухевич Роман (псевд.:  Тарас Чупринка, Тур та ін.; 1907-1950рр.)  – український військовий і політичний діяч, Головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА). Народився у Львові в інтелігентській родині. Після закінчення Академічної гімназії у Львові (1922р.) вступив до юнацько-виховної організації “Пласт”. З 1923р. – член Української Військової Організації (УВО). У 1925р. навчався в політехнічному інституті м. Данцигу (нині Гданськ в Польщі). З 1926р. –  студент відділу архітектури Львівської технічної академії. У жовтні того ж року  за дорученням УВО вчинив замах на куратора освіти Я.Собінського.   1928р. призваний на службу в Польську армію. З 1929р. – член Організації Українських Націоналістів (ОУН), а згодом – керівник бойової референтури Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (ЗУЗ). Влітку-восени 1930р. організовував  саботажні акції  проти колонізації Галичини польськими осадниками: підпали польських фільварків, кіп снопів хліба, скирт сіна, будинків, а також руйнування поліцейських дільниць. Спланував і керував замахами на польського урядовця Т.Голуфка ( 1931р.), комісара В.Чеховського (1932р.), працівника радянського консульства О.Майлова (1933р.). У червні 1934р. за організацію замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького заарештований і засуджений до 4 років тюремного ув’язнення. З осені 1938р. – один з організаторів штабу “Карпатської Січі” – збройних сил Карпатської України. У 1939-1940рр. – крайовий провідник ОУН на ЗУЗ, член проводу ОУН-С.Бандери і референт зв’язку з українськими землями. За декілька місяців перед нападом  фашистської Німеччини на СРСР  Шухевич був призначений заступником командира військової двобатальйонної Дружини Українських Націоналістів (“Нахтігаль”  і “Роланд”, сформованих за сприянням гітлерівського Абверу), згодом – командиром батальйону “Нахтігаль”, котрий брав участь в боях з  частинами Червоної Армії і забезпечував охорону шляхів, якими  просувались німецькі війська. З жовтня 1941р. – командир першої сотні та заступник командира створеного на базі реформованих батальйонів Дружини Українських Націоналістів нового “Шутцманшафтс батальйону № 201” для охорони ліній комунікацій і боротьби з радянськими партизанами. Після розформування цього батальйону (наприкінці 1942р.) тайно пішов із гестапо і на початку 1943р. приєднався до УПА. Протягом березня – листопада 1943р. став військовим референтом проводу ОУН самостійників-державників (СД),  головою Бюро  проводу ОУН СД, урядовим провідником ОУН СД в Україні і  Головнокомандувачем УПА. З липня 1944р. – голова Генерального секретаріату і генеральний секретар військових справ Української Визвольної  Ради. 1946р. йому присвоєно звання генерал-хорунжого УПА. У березні 1950р. Р.Шухевич загинув  у бою із співробітниками радянських органів безпеки поблизу Львова.



Опубліковано: Admin January 09 2014 · Категорія: 9) Короткий словник-довідник з Історії України. · 0 коментарів · 1513 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru