Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 2

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 9) Короткий словник-довідник з Історії України. » 16) П.
16) П.

        Патріотизм (від грец. patris – батьківщина, patriotes – співвітчизник, земляк) – любов до своєї Батьківщини – незалежної України, відданість (вірність) своєму  народу – громадянам України всіх національностей, готовність для них на жертви і подвиги; одне з найглибших почуттів, закріплених віками і тисячоліттями відокремлених вітчизн.    

Перебудова – стратегічний курс, вироблений КПРС (квітень 1985- червень 1988рр.) і спрямований на глибоке, революційне по своєму характеру оновлення всіх сторін життя  радянського суспільства – додання соціалізму найсучасніших форм організації, найбільш повного розкриття його переваг в усіх аспектах: економічному, соціально-політичному,  ідеологічному та ін. В економічній  сфері перебудова – об,єднання науково-технічної революції та планової економіки в сполученні з ринком, переведення всіх ланок економіки на принципи нового господарського розрахунку – самоокупність і самофінансування, всіляке заохочування новаторства і соціалістичної заповзятливості. В політичній сфері перебудова – всебічний розвиток демократії, самоврядування народу, зміцнення дисципліни, розширення гласності в усіх сферах життя суспільства. В соціальній сфері – пріоритетний розвиток всіх галузей виробництва, що забезпечують добробут народу, послідовна реалізація принципу соціальної справедливості. В моральній сфері перебудова –гармонійне поєднання інтернаціонального і національного в духовному досвіді народів країни, формування у людей високої культури мислення, інтелігентності тощо. В ідеологічній сфері перебудова – відновлення  істинно марксистко-ленінського розуміння дії об’єктивних законів суспільного розвитку, новаторський пошук теоретико-політичних обґрунтувань дальшого прогресу соціалізму, подолання консерватизму,   утвердження соціалістичних й загальнолюдських цінностей. В сфері міжнародних відносин перебудова знайшла відображення у зовнішньополітичній концепції, основаній на новому політичному мисленні. Головна ставка противників соціалізму із Заходу була зроблена на те, щоб, використовуючи процес демократизації, гласності, підкинути радянському суспільству фальшиві  та шкодливі орієнтації, посіяти сумніви в щирості курсу КПРС на перебудову. Звідси – замість перебудови стався демонтаж всього існуючого ладу; замість зміцнення СРСР перебудова привела  до його розвалення.

  Перещепинський скарб – найбагатший з усіх відомих в Україні скарбів давніх речей. Знайдений у 1912р. біля с.Малої  Перещепини (тепер Новосанжарського району Полтавської області). Цілком імовірно, його речі  були головним чином військовою здобиччю князя антського союзу племен (анти –східнослов,янські племена, предки українського народу) з походу на Візантію та частиною збору монет від торгівлі. До Перещепинського скарбу входять візантійські, іранські й місцеві речі V – початку VII ст.: парадний золотий і срібний посуд, вази, дзбанки, амфори, меч у золотих піхвах, візантійські монети, браслети, персні та ін. прикраси. Загальна вага золотих речей становить близько 25 кг, срібних – 50 кг. Особливо велику художню цінність становить блюдо з написом єпископа м. Томи (сучасна Констанца, Румунія) Патерна (у написі сказано, що останній на початку  VI ст. реставрував цю річ) і сасанідське блюдо із зображенням іранського шаха з династії Сасанідів Шапура II (309-379рр.). Перещепинський скарб був закопаний не раніше середини  VII ст. Зберігається в Ермітажі в Санкт-Петербурзі (Російська  Федерація).  

       Петлюра Симон Васильович (1879-1926рр.) – один з відомих діячів Української національно-демократичної революції, Української Народної Республіки, публіцист.  Народився у передмісті  Полтави в сім,ї візника. Після закінчення  церковноприходської школи (1895р.) навчався   в Полтавській духовній семінарії, з котрої пізніше був виключений за вияв революційно-національних настроїв і організацію, як привиділося начальству, надто гарячого  прийому семінаристами великого українського  композитора М.В.Лисенка.  З 1900р. – член Революційної Української Партії (РУП).  1902р. виїхав на Кубань, де працював вчителем, архівістом; з грудня 1903р. до березня 1904р. був заарештований за участь в діяльності Чорноморської Вільної Громади РУП у Катеринодарі. 1904р. декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував  М.С.Грушевський і працював у редакції газети “Селянин” (орган РУП). Під час реорганізації РУП в УСДРП  (грудень 1905р.) став одним з лідерів нової партії. У 1906-1907рр. редагував в Петербурзі партійний орган “Вільна Україна”, секретарював у київському щоденнику “Рада”; у 1907-1908рр. редагував у Києві газету “Слово” (орган УСДРП).  З 1909р. служив бухгалтером в Петербурзі, а потім – в Москві. З 1912р. – редактор російськомовного журналу «Украинская жизнь»  в Москві.                 У роки Першої світової війни – працівник Союзу земств (добродійної організації, що відала побутовими потребами армії), помічник уповноваженого на Західному фронті, голова Українського Військового Комітету Західного фронту. Після Лютневої (1917р.) буржуазно-демократичної революції Петлюра переїжджає до Києва.  З березня 1917р. – член Української Центральної Ради, з травня – голова Українського Військового Генерального Комітету, з червня – генеральний секретар військових справ у складі Генерального секретаріату (уряду). В умовах перемоги більшовиків у Жовтневій революції і після проголошення Центральною Радою УНР Петлюра наказував обеззброювати по-більшовицьки настроєні військові частини, червоногвардійські загони, арештовувати і навіть розстрілювати більшовиків, революційних робітників, солдатів, селян. Цей захід став причиною направлення Радою Народних Комісарів РСФРР “Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради”, що врешті-решт призвело до початку громадянської війни. У грудні 1917р. Петлюра, не погоджуючись із соціалістичною орієнтацією голови уряду В.К.Винниченка, пішов у відставку. У січні-лютому 1918р. сформував Гайдамацький Кіш Слобідської України і взяв активну участь  у жорстокому придушенні київського збройного повстання робітників і солдатів (центр – на заводі “Арсенал”) під керівництвом більшовиків проти Центральної Ради за встановлення Радянської влади. В період Гетьманату П.П.Скоропадського (1918р.) Петлюра очолював Київське губернське земство і Всеукраїнський  союз земств; за антигетьманський маніфест союзу земств у липні був заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918р. звільнений з в’язниці  й обраний до складу Директорії УНР. З листопада 1918р. – Головний Отаман Армії УНР. Рішуче виступив проти вимог голови Директорії В.К.Винниченка і голови Ради Міністрів В.М.Чеховського негайно укласти мир з більшовиками. У лютому 1919р. вийшов з УСДРП і почав боротьбу за пост голови Директорії. Ставши головою Директорії, домовлявся про укладення союзу з державами Заходу для боротьби проти Радянської України і РСФРР. У квітні 1920р. С.Петлюра підписав так званий Варшавський договір з главою Польської держави Ю.Пілсудським відносно спільної з ним війни проти Радянської України, платою за яку була відмова Петлюри від Західної України на користь Польщі (що викликало обурення серед галицьких українців). З листопада 1920р. керував роботою екзильного уряду УНР  у Польщі. В кінці 1923р. виїхав до Австрії, а згодом – до Угорщини, Швейцарії. З осені 1924р. – в Парижі: видавав тижневик “Тризуб” і продовжував формально виконувати обов’язки голови Директорії і Головного Отамана УНР. Тоді в еміграції С.В.Петлюра писав: “Я належав до тих діячів, що не  переоцінювали потенцій нашого народу у 1917-1920рр., але вважали обов’язком ті потенції розвивати і кристалізувати. Я вважаю, що лише в процесі кривавої боротьби, шляхом великих жертв і “великої крові” наш народ може заслужити собі право на  самостійне державне життя”. Вбитий радянським агентом С.-Ш.Шварцбартом  25 травня 1926р.  в Парижі.   

Пізнання – обумовлений розвитком суспільно-історичної практики  процес відображення і відтворення  об’єктивного світу в мисленні; набуття знання, осягнення закономірностей об’єктивного світу; взаємодія суб’єкта і об’єкта, результатом якого є нове знання про світ. Точка зору життя, практики повинна бути першою та основною точкою зору теорії пізнання. 

Практика – зумовлена специфікою суспільного буття цілеспрямована чуттєво-предметна діяльність людей, сенсом якої є перетворення природи й суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, спосіб буття людини у світі.

Предмет праці – предмет або комплекс предметів, на які людина впливає знаряддями праці з метою виробництва матеріальних благ.

Проблема - складне теоретичне  або практичне завдання, що  потребує розв’язання, але шляхи цього розв’язання й можливий результат невідомі.

Продуктивні сили – знаряддя й засоби виробництва та самі люди, які завдяки своїм знанням, досвідові й трудовим навичкам здійснюють виробництво. Разом з виробничими відносинами продуктивні сили становлять дві сторони способу виробництва.

Промислова революція – процес заміни різних форм промислового виробництва, заснованого на ручній праці, великою машинною індустрією. Це забезпечило формування матеріально-технічної бази капіталізму, перехід від мануфактурного капіталізму до фабрично-заводського.

Протектор – держава, що здійснює протекторат над слабшою чи меншою від себе країною.

Протекторат (від лат.protector – захисник, заступник) – 1)форма залежності, при якій слаба країна формально зберігає свій державний устрій, а фактично підпорядкована сильній чи сильнішій державі; формальне заступництво, протегування сильної держави слабій; фактично протекторат насильно нав’язувався імперіалістичними державами  економічно і політично слабим країнам; протекторат часто супроводжувався окупацією території держави, над якою він встановлювався; протекторат інколи був лише перехідною формою до повного захоплення і приєднання залежної країни; у наш час протекторат вважається порушенням закріплених Уставом ООН принципів і норм міжнародного права, і перш за все права на самовизначення;  2)країна, що є в такій залежності.



Опубліковано: Admin January 09 2014 · Категорія: 9) Короткий словник-довідник з Історії України. · 0 коментарів · 1648 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru