Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Капельный полив в те...
Экстрим в городе
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 9) Короткий словник-довідник з Історії України. » 13) М.
13) М.

Мазепа Іван Степанович (1644-1709рр.) – відомий політичний, державний і культурно-просвітницький діяч, дипломат, гетьман Лівобережної, а з 1704р. і Правобережної України. Народився в с. Мазепинці (тепер Білоцерківського району Київської області), яке належало його батькові – українському шляхтичеві на польській службі. Вчився в Києво-Могилянській колегії, потім – у Варшавській єзуїтській колегії. Довгий час провів при дворі польського короля Я. Казимира  пажем. Король направляв його за кордон (у Францію, Німеччину та Італію) для вивчення артилерійської справи. Повернувшись у Варшаву, І.С.Мазепа їздив виконувати різні дипломатичні доручення короля. 1663р. залишив придворну службу через любовні пригоди, що набрали широкого розголосу. Втік до гетьмана Правобережної України П.Д.Дорошенка, мав  відрядження з дипломатичними місіями. 1674р. під час повернення з Криму і Туреччини Мазепу взяли у полон запорізькі козаки, але кошовий отаман І.Д.Сірко врятував його і передав гетьману І.С.Самойловичу. Мазепа швидко здобув довір,я Самойловича, спочатку виховував його синів, а згодом зробив собі кар’єру – генерального  осавула. 1687р. зажадав стати гетьманом, тому взяв участь  у змові проти Самойловича, обмовивши того в прагненні відірвати Гетьманщину від Росії. Незабаром за рекомендацією керівника зовнішньополітичного відомства Російської держави боярина й князя В.В.Голіцина старшинська Рада біля р. Коломак під Полтавою вибрала замість Самойловича гетьманом Лівобережної України І.С.Мазепу. Пізніше відкрилося, що за цю рекомендацію Мазепа добре віддячив російському боярину і князю Голіцину – 11 000 червінців (золотих монет), 3 пуда срібного посуду, на 5000 карбованців інших цінностей і 3 кращих скакуна. Невдача в 1689р. нового Кримського походу (112 000 російських ратників і 50 000 українських козаків), очолюваного Голіциним  і Мазепою викликала страшний гнів молодого царя Петра I. Розправа царя  з Голіциним за провал походу могла мати печальні наслідки і для його протеже гетьмана Мазепи. Однак гетьман зумів вчасно опинитися в Москві й при особистій зустрічі з царем Петром I переконати його в своїй вірності. Викликавши у царя ласку, тут же мимохідь пожалівся йому на Голіцина за те, що той взяв з нього хабара. Мазепа таким чином повернув витрати свого ж зльоту на найвищу посаду і зберіг гетьманську булаву. Петро I позбавив Голіцина всіх звань, титулів, вотчин і запроторив його на  заслання в Архангельський край, де він й помер, а Мазепі виказав повне довір,я. Протягом 20 років з гаком гетьман Мазепа вірно служив цареві Петру I. У соціальній політиці Мазепа робив ставку на старшинську еліту, шляхту, духовенство. Це викликало незадоволення народних низів  і навіть їх повстання,  які Мазепа  жорстоко придушував. 1701р. – Мазепа своїм Універсалом ввів 2-денну панщину на тиждень,  а також додаткові податки на селян. Ні один з гетьманів не був  таким щедрим на роздачу земель і сіл своїм прибічникам, як Мазепа. Допомагаючи козацькій старшині консолідуватися в спадково-привілейований стан, він роздав їй більше тисячі дарчих на землю. Старшина ставала власниками великих латифундій;  десятки тисяч селян  потрапляли в руки нових панів. Не забував гетьман і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від Петра I, Мазепа  набув 20 000 маєтків і став одним з найбагатших феодалів Європи; мав у кріпосній залежності близько 500000 селян. В часи гетьманування Мазепи помітно відбувалися зрушення  в розвитку всіх галузей української економіки, розширялася й поглиблювалася внутрішня і зовнішня торгівля. Розвивалася також і національна культура. За сприянням Мазепи Києво-Могилянська колегія одержала статус академії, змогла спорудити нові корпуса і збільшити свій набір до 2 000 студентів. Академія готувала елітні кадри духовної і світської інтелігенції. Київські студенти і духовенство, будучи зобов,язаними гетьманові  Мазепі, складали на його честь захоплюючі панегірики. Він збудував державним і власним коштом чимало церков і монастирів, обдарував їх іконами, книгами, дзвонами й цінними речами.  Цар Петро I за вірну службу  багато разів нагороджував гетьмана Мазепу маєтками і цінними подарунками, а також надав йому чини  російського генерала і дійсного таємного радника та удостоїв ордена святого Андрія Первозванного. Великий історик М.С.Грушевський про гетьмана І.С.Мазепу писав, що він “... був дуже сумнівним набутком для Гетьманщини у її тодішньому дуже серйозному становищі. Людина здібна і честолюбна, але занадто ухильна  і обережна, занадто враховуюча будь-який ризик і боязнь для свого “я”, бюрократ і дипломат по складу понять і темпераменту, він мало був придатний для самостійної, відповідальної ролі правителя. Подібно до свого попередника, він ставив своєю першою і головною метою підтримувати добрі відносини з московським урядом в усіх обставинах і за яку завгодно ціну, і це йому вдавалося”. Коли в ході російсько-шведської війни ворог вдерся в межі Росії, Мазепа розпочав переговори з Карлом  ХII; вирішивши приєднатися до шведської армії,  поставив питання про створення Української держави з допомогою  Швеції як свого майбутнього протектора. На початку вересня 1708р. Карл ХII змінив напрямок руху на Москву і повернув на Україну у зв’язку із значними втратами шведів у боях на білоруській землі, нестачею продовольства й фуражу, обіцянками підтримки гетьманом Мазепою, сподіваннями забезпечити свою армію матеріально, зміцнити її сили за рахунок козацьких полків; Карл ХII планував використати Україну як плацдарм для наступу на Москву. 7 листопада 1708р. Мазепа з частиною своїх старшин, полковників і козаків  прибув в розташування  шведської армії. Наступного дня його прийняв Карл ХII; між сторонами була укладена угода. Але ж народ не захотів  підтримати наміри Мазепи. На допомогу Мазепі прийшли запорожці під проводом К.Гордієнка; правда значна частина запорожців залишилася воювати  у складі російських військ. 27 червня 1709р. відбулася Полтавська битва,  в ході якої війська під командуванням Петра I розгромили шведську армію Карла ХII. Нечисленні залишки шведських військ втекли до Молдавії під владу Туреччини, де 70-річний гетьман І.С.Мазепа, вбитий горем, і помер 2 жовтня 1709р. у с. Варниці поблизу Бендер. Похований у Святогорському монастирі в м. Галаці  (нині Румунія).

 Малиновський Родіон Якович (1898-1967 рр.) – видатний  полководець і державний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу.  Народився в Одесі, у сім,ї міського бідняка. Батько трагічно загинув до його появи на світ.  Мати, у пошуках заробітку, з малолітнім сином Радиком перебралася із Одеси до с. Сутиски (нині смт Тиврівського району, Вінницької області)  і влаштувалася там працювати в земській лікарні та куховаркою – в  маєтку графа Гейдена. Родіон рано навчився читати й писати, потім мати віддала його до церковноприходської школи. Вже в дитинстві  читав книжки О.Пушкіна, Л.Толстого, М.Лескова, А.Чехова, Ф.Достоєвського, М.Салтикова-Щедріна. До того ж, його захоплювало читання книжок про воєнні подвиги, про героїв Вітчизняної війни 1812р., Кримської війни тощо. Літературу Родіон полюбив на все життя. Злиденне життя змусило Родіона в 12-річному віці вернутися в Одесу.  Працював “хлопчиком” у купця  й одночасно активно оволодівав знаннями з математики, російської і французької мов; дуже любив шахи. Коли почалася Перша світова війна,  16-річний Родіон  втік до діючої армії. За виявлення хоробрості в боях   був нагороджений Георгієвським хрестом 4-го ступеня. 1916р. у складі експедиційного корпусу потрапив до Франції; відзначений французьким Хрестом за хоробрість. Повернувшись в Росію у 1919р., добровільно вступив до Червоної Армії. Брав участь в боях з білогвардійцями. Закінчив школу молодшого начальницького складу  і став командиром кулеметного взводу, потім – кулеметної команди, помічником командира, а далі – командиром батальйону. Молодий червоний командир кожну вільну хвилину проводив з книжкою, бо хотів,  за його словами, багато знати і вміти; любив також театр і музику. Після громадянської війни закінчив Військову академію. 1926р. вступив в члени ВКП(б). З 1930р. став начальником штабу кавалерійського полку, далі служив в штабах військових округів, перебував на посаді начальника штабу 3-го  кавалерійського корпусу. У 1937-1938рр. “полковник Малино” як військовий радник служив в Іспанії і за бойові заслуги  нагороджений орденом Леніна та орденом Червоного Прапора.  1939р.  переведений у Військову академію ім. М.В.Фрунзе, де викладав і займався науковою роботою. З березня 1941р. – командир 48-го стрілецького корпусу, якому довелося прийняти перший удар фашистських військ на дальніх підступах до Одеси  і поступово відходити з важкими кровопролитними боями. З серпня 1941р. – командувач  6-ї армії, згодом його призначали командувачем й інших армій. В подальшому ході війни був командувачем Південного, Південно-Західного, 3-го Українського і 2-го Українського фронтів. Полководницький талант  Р.Я.Малиновського яскраво виявився при проведенні великих операцій. Війська 3-го Українського фронту під його командуванням шляхом блискучого обхідного маневру визволили Одесу. Потім він  очолював Яссько-Кишинівську операцію; з 13 вересня 1944р. став Маршалом Радянського Союзу. Далі у нього були Будапештська   і Віденська операції. З червня 1945р. – командувач Забайкальського фронту, що відзначився в розгромі японського мільйонного угруповання військ. Тоді ж (1945р.) Родіон Якович був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Серед його нагород вже сіяло 5 орденів Леніна, 3 ордена Червоної Зірки, 2 ордена Суворова               1-го ступеня і “Перемога” – вищий  військовий орден. Після війни Маршал Р.Я.Малиновський – головнокомандувач військ Далекого Сходу, командувач Забайкальсько-Амурського військового округу; з 1946р. – депутат Верховної Ради СРСР, з 1952р. – кандидат в члени, а з 1956р. – член ЦК КПРС.  З березня 1956р. – перший заступник Міністра оборони і головнокомандувач Сухопутними військами,  а з жовтня 1957р. і до кінця життя – Міністр оборони СРСР. У 1958р. заслуги Р.Я.Малиновського перед Радянською державою і Збройними Силами СРСР були відзначені другою медаллю “Золота Зірка” зі спорудженням бронзового бюста й установленням його на постаменті в Одесі – батьківщині нагородженого. 31 березня 1967р.  Родіон Якович Малиновський вмер у віці 69 літ і  похоронений з великою шанобою на Красній площі біля Кремлівської стіни (в Москві). Його ім,я увічнено  в Одесі у назві району, вулиці, а головне – це велике ім,я ніколи не зітреться в пам,яті вдячних нащадків.

 Матеріалізм – напрям у філософії, який виходить з того, що матерія, природа існують  поза людською свідомістю й незалежно від неї, що матерія первинна і є джерелом відчуття, а свідомість вторинна, похідна, що світ і його закономірності цілком пізнаванні; протилежне – ідеалізм.

 Матерія – об’єктивна   реальність, яка існує поза свідомістю й незалежно від неї і, діючи на наші органи почуттів, викликає відчуття. 

 Менталітет (від англ. mentality – склад розуму, образ мислення) – узагальнююче поняття, частково образно-метафоричне, політико-публіцистичне, означаюче в широкому розумінні сукупність і специфічну форму організації, своєрідний склад різних психічних властивостей                        і якостей, особливостей і проявів. Використовується головним чином для позначення офіційного способу мислення, складу розуму чи навіть умонастроїв (наприклад, національний – український, російський тощо; соціальної групи, прошарку, класу – дрібнобуржуазний, інтелігентський, маргінальний та ін.).

 Метод – спосіб практичної і теоретичної діяльності людини.

 Методологія – вчення про принципи побудови, форми, методи, способи наукового пізнання. Вона є системою дослідницьких принципів і  разом з тим на філософському рівні узагальнює закони наукової діяльності, синтезує теоретичні основи найбільш доцільних і ефективних загальнонаукових  методів й полегшує вченим вибір цих методів. Методологія – шлях наукового пізнання, в тому числі  і шлях наукового вивчення історії  як єдиного, закономірного в усій своїй величезній різнобічності і суперечливості процесу. Методи ж визначають, як іти  по шляху наукового пізнання. Методологічною основою наукового пізнання історичного процесу є філософія. Методологія виступає знаряддям не тільки теоретичного пізнання, але й перетворення дійсності.

 Мислення наукове – специфічний вид пізнавальної діяльності людини, спрямований на отримання об’єктивно істинних та обґрунтованих знань про дійсність.



Опубліковано: Admin January 09 2014 · Категорія: 9) Короткий словник-довідник з Історії України. · 0 коментарів · 1534 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru