Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 9) Короткий словник-довідник з Історії України. » 11) К.
11) К.

Категорія – форми мислення, які відображають універсальні властивості й відношення об’єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ.

Київ: історія заснування і ранній період розвитку.  Київ виник в епоху формування слов,янських народів. Всім відома легенда про  заснування його трьома братами – Києм, Щеком і Хоривом та їх сестрою Либіддю, які на честь найстаршого брата назвали Києвом. Археологічні розкопки свідчать, що на території сучасного Києва вперше людина з,явилася в пізньому палеоліті (біля 20 тис. років тому). Тривалі наукові дослідження істориків, археологів дозволяють сьогодні визначити час виникнення Києва відносно точно – 482р. Наука ж датує час виникнення населених пунктів, міст лише на основі матеріалів, відтворюючих безперервний процес їх історичного розвитку. Археологічні знахідки підтверджують, що початок безперервної історії Києва треба пов,язувати з появою на його сучасній території  жилих і господарських комплексів, нижній хронологічний рубіж постійного існування яких припадає на останню чверть Vст. До цього ж періоду відноситься і виявлене на Старокиївській горі найдавніше городище; рів і вал його в оборонних цілях огороджували  північно-східний виступ цієї гори. Київ споруджувався помітними темпами внаслідок історичних, географічних, топографічних, етнографічних переваг. Адже Києвороський регіон (між ріками Ірпень і Россю – правими притоками Дніпра) був центральним ще в скіфські часи. Тут, в Подніпров,ї швидше проходив процес розкладу родової общини, посилювалася соціальна диференціація. Історична роль Києва як центра східних слов,ян почала визначатися в часи колонізаційного руху на південь. З одного боку, Київ був своєрідним регулятором руху, оскільки шляхи більшості північних племен пролягали через Середнє Подніпров,я, з іншого –  центром, де фокусувалися найбільш передові досягнення слов,янського світу. Київ об’єктивно став ядром формування державності у середовищі східнослов’янських племен. Так, ця роль Києва пояснюється його вдалим географічним положенням (контроль за багатьма притоками Дніпра – основними торговими артеріями), вигідним топографічним розташуванням (наявність природних рубежів) на кордоні багатьох союзів племен тощо. Тісні зносини культурних елементів, переймання передових досягнень слов,янських племен забезпечували Києву (з самого свого заснування) високий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ (V-VI ст.), ставши політичним центром Полянського союзу, зростав і розвивався за рахунок припливу населення із різних східнослов’янських племен, і вже в ті часи мав міжплемінний характер. В VII - VIII ст. Київ стрімко збільшувався у розмірах; він з протоміста став поступово перетворюватися в справжнє місто. На грані VIII і IХ ст. навколо нього сформувалося перше державне об,єднання східних слов,ян – Київське князівство, яке і заклало основи Руської землі чи Русі – Київської Русі. Вже на той час стосовно до Полянської землі з центром у Києві, що лежала в ареалі гідронімів з коренем рос – типу Рось, Росава, Роставиця і т.д., у розвитку тривалого періоду закріпилася назва “Русь”.

Як відомо в столицю України можна добратися з різних куточнів країни, зокрема, багатьма видами транспорту, це може бути як наземний так і повітряний транспорт. Окремо зупинимося на наземному транспорті, так як цей вид транпорту комфортний та швидкий. Так транспортна компанія "Криворізський експрес" надає послуги пасажирських перевезень, комфортними мікроавтобусами. Зовсім недавно компанія відкрила ще один маршрут Кіровоград-Київ-Кіровоград маршрутки по даному напрямку курсують як в Київ так і в Кіровоград. Ласкаво просимо в столицю України.

 Кий. (друга половина V ст. – перша половина VI ст.) – давньоруський князь. За переказами літопису “Повісті временних літ”, складеного ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором, Кий був засновником разом з братами Щеком і Хоривом й сестрою Либіддю Києва, що невдовзі перетворився в  центр полянського племінного об,єднання. Народився Кий у знатній полянській сім,ї. Молодість його припала на період напруженої боротьбі антів і полян проти  Візантійської імперії на Дунаї. У той період Кий став воєнним ватажком, вождем-князем племінної групи полян. Саме тоді на південь  по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов,янських племен це зміцнювало стратегічне значення гір, розташованих при впадінні у Дніпро його головної притоки Десни. В цьому місці, де знаходилося укріплене поселення-град (містечко) біля переправи здавна велася жвава торгівля товарами з лісової, лісостепової й степової зони. Місце для нового укріпленого поселення-града було вибрано (початок 80-х рр. V ст.) на важкодоступному останці плато, що утворювало гору, яка нині здіймається над Подолом. Вона відома як Замкова гора. Повз неї з плато, де в той час розташовувався давній могильник з капищем, проходив узвіз на Поділ до річки Почайни, у гавань якої заходили човни, що пропливали по Дніпру. Спорудження такого укріпленого “града” забезпечувало Кию контроль над судноплавством по Дніпру, а також спостереження за переправою. Завершивши спорудження свого града, Кий разом з іншими слов,янськими проводирями вирушив на Дунай. Серед антських і полянських послів у Константинополі – столиці Візантійської імперії він  брав участь у  мирних переговорах з імператором. За умовами укладених угод імператор визнавав право антів і полян на володіння лівобережжям Дунаю. Кий, прагнучи закріпитися у Подунав,ї, заснував там городок Києвець. Однак гострий конфлікт з місцевим населенням зруйнував його плани, змусив князя вернутися  у Київ, де він незабаром й помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому ним  “граді”.  Все ж таки, зважаючи на легендарність, Кий з повним правом може визнаватися історичною постаттю – полянським князем, що утворив центр своєї влади в Києві, який відтоді послідовно розвивався з протоміста  в справжнє місто і навіть в столицю першої східнослов’янської держави – Київської Русі.       

Ковпак Сидір Артемович (1887-1967рр.) – відомий  державний діяч, прославлений партизанський полководець часів Великої Вітчизняної війни, двічі  Герой Радянського Союзу. Народився у великій козачій слободі Котельва (нині смт – центр Котелевського району) на Полтавщині у багатодітній бідняцькій сім,ї. Вчився в церковнопарафіяльній школі. Рано почав   батрачити. Під час  Першої світової війни  служив  у генерала від кавалерії О.О.Брусилова, одержав як хоробрий розвідник 2 Георгієвських хрести  і 2 Георгієвські медалі. Коли відбулася Жовтнева революція, за рішенням полкового комітету С.А.Ковпак і багато інших фронтовиків зі зброєю роз,їхалися по домівках.  Взяв участь у встановленні   Радянської влади в рідній Котельві. Влада вибиралася  на загальному мітингу; народ висував тільки тих, кому довіряв. Ковпака вибрали начальником штабу оборони і головою земельної комісії. В період громадянської війни і воєнної інтервенції він очолював партизанський загін, до якого входили переважно колишні солдати. В травні 1919р. його загін влився до лав Червоної Армії.  Молодий командир постійно жадав вчитися військовій справі не тільки з книжок, а й безпосередньо  у таких талановитих народних полководців, як В.І.Чапаєв, О.Я.Пархоменко, В.К.Блюхер, воюючи у складі їх військ. У міжвоєнний період С.А.Ковпак невтомно працював і постійно вчився без відриву від виробництва; аж до Великої Вітчизняної війни був головою виконкому міської Ради в Путивлі. У Велику Вітчизняну війну командував Сумським партизанським з,єднанням, став двічі Героєм Радянського Союзу, генерал-майором. У 1941-1945рр. провів 5 рейдів по фашистських тилах (понад 10 000 км). Партизанські  з,єднання С.А.Ковпака і О.М.Сабурова (генерала, Героя Радянського Союзу) пройшли по 8 областях, 87 районах, 1240 населених пунктах Лісостепової і Поліської зон. Ними було проведено 114 боїв, знищено тисячі фашистських окупантів  та їх посіпак, пущено під укіс 80 ешелонів, зірвано 112 мостів, захоплено великі трофеї. З боями вони подолали водні рубежі Десни, Прип’яті, Дніпра й інших річок, розгромили десятки фашистських гарнізонів у багатьох населених пунктах, зруйнували їхні комунікації на стратегічно важливих магістралях. У 1946р.   С.А.Ковпак був обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1947р. – заступник  Голови Президії Верховної Ради УРСР. С.А.Ковпак вмер у  80-річному віці,  залишивши після себе чудову книжку  “Від Путивля до Карпат” як духовний заповіт нинішньому і прийдешнім поколінням.

 Кожедуб Іван Микитович (1920-1991рр.) – легендарний український льотчик, Маршал авіації, тричі Герой Радянського Союзу. Народився  в с. Ображієвка Шосткинського району Сумської області. Після закінчення сільської школи вступив до Шосткинського  хіміко-технологічного технікуму. Будучи студентом, одночасно відвідував Шосткинський аероклуб, де оволодівав азами льотної справи. Потім вступив до Чугуївського військового училища, по закінченні якого був залишений там інструктором; готовив льотні кадри для фронту. Бойова біографія І.М.Кожедуба почалася в березні 1943р. Перший фашистський літак  22-річний льотчик збив в небі над Курською дугою. Всього за роки Великої Вітчизняної війни І.М.Кожедуб здійснив 330 бойових вильотів, брав участь в 120 повітряних боях, особисто збив 62 ворожих літаки, причому біля половини з них, – захищаючи небо рідної України. Він був першим і одним серед небагатьох льотчиків, які збили фашистський реактивний літак. Знищивши майже два гітлерівських авіаполків, Кожедуб ні разу сам не був збитий. Виконуючи накази командування  і як льотчик, і як командир ескадрильї, і як заступник командира авіаполку, він успішно забезпечував просування радянських військ на Харківському напрямі та їх переправу через Дніпро, наступ в Білорусії, Прибалтиці, на Берлінському напрямі. Досконало володіючи технікою бою, утверджуючи в небі вищий клас пілотування, відважний і мужній льотчик постійно виявляв ініціативу й кмітливість, безстрашність і відвагу, небачений героїзм. За неперевершену бойову майстерність, сміливість, мужність і відвагу він був нагороджений 7-ма орденами Червоного Прапора, орденом Олександра   Невського, йому присвоєно тричі Героя Радянського Союзу. Ім,я його золотими літерами вписано в історію світової авіації. В рейтингу військових пілотів світу, встановленому за загальноприйнятою методикою, Кожедубу  належить найвищий показник. Від вихованця Шосткинського аероклубу до Маршала авіації – такий життєвий шлях простого хлопця із невеликого українського села над Десною. 8 серпня 1991р. Івана Микитовича Кожедуба не стало. Його ім,я, як і за життя, повинне залишатися символом беззавітної любові до нашої землі, символом патріотизму, зразком відданості своєму народові, любимій Батьківщині. 

 Комп’ютерна революція – одна з основних складових науково-технічної революції, яка характеризує безпрецедентний масштаб і силу впливу електронної обчислювальної техніки на розвиток економіки.

 Конформізм – пристосовництво, пасивне прийняття існуючого порядку, панівних думок, відсутність власної позиції, безпринципне і некритичне слідування будь-якому зразку, що  володіє найбільшою силою тиснення.  

 Концепція  (від лат. conceptio – розуміння, система) – певний спосіб розуміння, трактування яких-небудь явищ, основна точка зору, керівна ідея для їх висвітлення; провідний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

 Корупція (від лат.corruptio –  шкода, підкуп) –  злочин, вчинений у вигляді прямого використання посадовою особою наданих їй прав в цілях особистого збагачення. Корупцією називається також підкуп посадових осіб, їх продажність.   

 Костомаров Микола Іванович (1817-1885рр.) – видатний український і російський вчений-історик та етнограф; письменник. Народився у Юрасівці Острогозького повіту Слобідсько-Української губернії (нині Ольховатського району Воронезької області). 1832р. визволився з кріпацтва. Вчився у Воронезькій гімназії. 1836р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. У грудні 1837р. склав іспити на кандидата в юнкери, після чого вступив на військову службу юнкером до Кінбурнського драгунського полку, де проходив підготовку в офіцери. 1840р. склав іспити на ступінь магістра історичних наук і одержав дозвіл писати дисертацію. 1841р. подав дисертацію  “Про причини і характер  унії в Західній Росії” до захисту, але з огляду на протест церковної влади її було вилучено і знищено. 1844р.блискуче захистив подану другу дисертацію «Об историческом значении русской народной поэзии». У 1844-1847рр. вчителював у Віденській і 1-й Київській гімназіях, а потім працював  ад’юнктом кафедри російської історії в Київському інституті благородних дівчат. Був одним із засновників  Кирило-Мефодіївського братства і авторів його програмних документів. 1847р. Костомарова заарештовано і відправлено до Саратова; там всупереч своїй  волі служив чиновником в губернському статистичному комітеті. 1857р. за згодою уряду переїхав до Петербурга. У 1859-1862рр. – екстраординарний професор університету. З 1860р. до 1885р. – член-редактор Археографічної комісії, один з організаторів журналу  “Основа” і редактор збірника «Акты Южной и Западной России».  1864р. Рада Київського університету присвоїла йому науковий ступінь доктора російської історії. З 1869р. – почесний  член Сербського Наукового Товариства, з 1870р. – член Південно-Слов,янської Академії Наук, з 1876р. – член-кореспондент Російської Академії Наук. У Костомарова величезна кількість різноманітних наукових праць. Основні історичні дослідження присвячені історії українських земель ХVI- ХVIIIст., зокрема, монографії “Богдан Хмельницький”, “Руїна”, “Мазепа”, 3-томник «Русская история в жизнеописаниях её важнейших деталей» та багато ін. У своїх працях він відстоював ідею  об,єднання слов,янських народів  у федерацію (союз) рівноправних республік зі столицею в Києві. Він також був представником української школи письменників-романтиків. Помер М.І.Костомаров у Петербурзі. Похований на Волковському кладовищі.

 Котовський Григорій Іванович (1881-1925рр.) – легендарний командир Червоної Армії. Народився в м. Ганчешти (пізніше Котовськ, Молдова) Бессарабської губернії у сім,ї робітника. Після закінчення сільськогосподарського училища працював управителем маєтку. В революційному русі з 1902р.; організатор збройних виступів молдавських селян в 1905 і 1915рр. Учасник Жовтневої революції в Молдові. З квітня 1918р. – в більшовицькому підпіллі на Півдні України. З липня 1919р. командував бригадою 45-ї стрілецької дивізії (сд), брав участь у 400-км поході від Дністра до Житомира у складі Південної групи військ 12-ї  Армії. В січні-березні 1920р. – начальник кавалерії 45-ї сд. З березня до жовтня 1920р. – командир Окремої кавалерійської бригади на Південно-Західному фронті. З листопада 1920р. – командир кавалерійської бригади 45-ї сд. З грудня 1920р. – начальник 17-ї кавалерійської дивізії, в квітні-серпні 1921р. – командир Окремої кавалерійської бригади. В 1921-1922рр. – начальник 9-ї Кримської кавалерійської дивізії. З жовтня 1922р. – командир 2-го кавалерійського корпусу, член ЦВК СРСР. Нагороджений 3-ма орденами Червоного Прапора і Почесною революційною зброєю. Трагічно загинув у мирний час  неподалік Одеси. Похований у Бірзулі (нині м. Котовськ однойменного району Одеської області).                                 

 Кравчук Леонід Макарович ( 1934р.н.) – перший Президент незалежної України. Народився в с. Великий Житин Рівненського району Рівненської області у селянській родині. Закінчив економічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка (1958р.), Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970р.). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Після закінчення університету працював викладачем політичної економії у Чернівецькому фінансовому технікумі (1958-1960рр.). З 1960р. на партійній роботі: лектор Будинку політосвіти, завідувач відділу пропаганди та агітації Чернівецького обкому КПУ. У 1970-1989рр. працював в апараті ЦК КПУ ( Київ): завідувачем сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи; інспектором, першим заступником завідувача відділу, а з 1980р. завідувачем відділу пропаганди та агітації ЦК КПУ; у 1988-1989рр. – завідувачем ідеологічного відділу ЦК КПУ. У 1989-1990рр. – секретар ЦК КПУ з ідеологічної роботи, з червня 1990р. – член  Політбюро, другий секретар ЦК КПУ; з липня 1990р. – член ЦК КПРС. З липня 1990р. до грудня 1991р. – Голова Верховної Ради УРСР. 19 серпня 1991р. Л.М.Кравчук заявив про свій вихід з КПРС. З його іменем пов,язуються прийняття Верховною Радою УРСР Акта про незалежність України 24 серпня 1991р., створення нових державних атрибутів, підготовка і проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р., розвал і ліквідація СРСР, дистанціювання від СНД, перші кроки щодо інтеграції України до європейських структур. З 1 грудня 1991р. до липня 1994р. – Президент незалежної України. Л.М.Кравчук є відповідальним за благословення запуску без керма й вітрил приватизації (прозваної в народі прихватизацією) та безпосередню участь в ній, що призвело до великого пограбування України, катастрофічного становища економіки і злиденного рівня життя простих громадян. В умовах гострої соціально-економічної та політичної кризи в країні Л.М.Кравчук за результатами дострокових президентських виборів 1994р. змушений був передати естафету своєї  влади Л.Д.Кучмі. До 2006р. був народним депутатом України. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.            

 Криза – соціальна ситуація, яка породжена гострим конфліктом між новим змістом і старою формою в розвитку суспільних явищ.

 Культура (від лат. cultura – оброблення, виховання, освіта, розвиток, шанування) – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей та  у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях. Поняття “культура” вживається для характеристики певних історичних епох, конкретних суспільств, народностей і націй, а також специфічних сфер діяльності чи життя; у більш вузькому розумінні – сфера духовного життя людей. Включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми моралі і права тощо), а також людські сили і здібності, що реалізуються  діяльності (знання, вміння, навички, рівень інтелекту, морального і етичного розвитку, світогляд, способи і форми спілкування людей). В основі розвитку  матеріальної і духовної культури, котрі знаходяться в органічній єдності, лежить розвиток матеріального виробництва. Кожна суспільно-економічна формація характеризується певним типом культури, що змінюється з переходом від однієї формації до другої; при цьому успадковується все цінне від культури минулого; культура одного  якого-небудь народу вбирає в себе все краще із світової культури  і одночасно збагачує її своїми досягненнями.

 Кучма Леонід Данилович (1938р.н.) – Президент незалежної України протягом двох строків. Народився в с. Чайкине Новгород-Сіверського району Чернігівської області у селянській родині. У 1955р. Л.Д.Кучма поступив на новий і унікальний на той час фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету ім.300-річчя возз,єднання України з Росією, де навчався проектуванню ракетних двигунів. 1958р. разом зі студентами-старшокурсниками поїхав працювати трактористом і комбайнером на цілинні землі, за що й отримав першу в своєму житті нагороду – медаль “За освоєння цілини”. 1960р. з відзнакою  закінчив університет і отримав розподіл на КП “Південне”. Працював інженером (1960-1964рр.), старшим інженером (1964-1966рр.), провідним конструктором групи комплексу КБ “Південне” (1966-1972рр.), помічником головного конструктора (1972-1975рр.), секретарем парткому КБ  (1975-1980рр.), секретарем парткому ВО “Південмаш” (1980-1982рр.), першим заступником начальника і генерального конструктора КБ “Південне” (1982-1986рр.), генеральним директором ВО “Південмаш” (1986-1992рр.). З 1992р. Л.Д.Кучма – Прем,єр-міністр  України. Наступного року,  не  одержавши належної підтримки з боку Верховної Ради України, він подав у відставку з посади Прем,єр-міністра й очолив Українську спілку промисловців та підприємців, а згодом почав підготовку до дострокової президентської кампанії. 1994р. був обраний  Президентом України та почав виводити країну з інфляційного шоку і піднімати “лежачу економіку”. У внутрішній політиці відзначався обережною послідовністю і передбачуваністю. Зусиллями Л.Д.Кучми врегульовано надзвичайно складну проблему  кримського федералізму. Завдяки його ініціативі  Верховна Рада України прийняла довгоочікувану Конституцію України; відведено  загрозу розвалення стратегічно важливої для України аерокосмічної галузі, в результаті чого з,явилися  проекти “Морський старт” та ін.; стабілізувалася національна валюта, стали розвиватися реальні елементи ринкової економіки – вільні економічні зони. Однак Л.Д.Кучмі так і не вдалося повністю вивести країну з економічної кризи. Він постійно продовжував беззастережно розкручувати курс на приватизацію (по-простонародному названою прихватизацією) підприємств стратегічних галузей в інтересах окремих бізнес-угруповань.  В роки президентства Л.Д.Кучми кількість підприємств ВПК України,  котрі випускали військову техніку, аналогів якій не було в світі, зменшилося в декілька  разів і  через лише одну дуже затяжну  причину –  “немає грошей” опинилися практично на межі розвалу. Науково не обґрунтованими виявилися Указ Л.Д.Кучми та ін. нормативні акти про реформування АПК, а також ті положення Земельного кодексу, що відкрили “зелену вулицю” розпродажу землі; внаслідок цього був значно втрачений потенціал сільськогосподарської економіки. Активна зовнішньополітична і зовнішньоекономічна діяльність дозволила вирішити ряд нагальних проблем: уладнати територіальні претензії Румунії до України;  підписати і ратифікувати Великий російсько-український договір й угоди по Чорноморському флоту; отримати для України вкрай потрібні енергоносії; здійснити інтеграцію України до європейських і світових структур; вступити до Ради Європи, укласти угоди з Євросоюзом та ін.



Опубліковано: Admin January 09 2014 · Категорія: 9) Короткий словник-довідник з Історії України. · 0 коментарів · 1525 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru