Навігація
Зараз на сайті
Гостей: 1

Користувачів: 0

Всього користувачів: 30
Новий користувач: sanchopex
Останні статті
Высадка рассады томатов в открытый грунт
Оцінювання тісноти кореляційної залежності між ...
Процедура обчислень при перевірці статестичних ...
Вредители и болезни кукурузы.
Вредители и болезни ячменя и других колосовых з...
Останні завантаження
Приклад розрахунку т...
Куртенер Д. А. Усков...
Підказки на деякі за...
Презентация на тему ...
Підручник "Мікроклім...
Останнi огляди:
Очистка зерна
Высококачественная г...
Уголок от "Металлург...
Компания TPG - отдых...
Как выбрать одежду д...
Выращивание арбузов ...
Ленточная пила по де...
Наш сад
Структура статей
Усі статті » 9) Короткий словник-довідник з Історії України. » 4) Г.
4) Г.

Генезис – походження, виникнення; в широкому розумінні – момент зародження і дальший процес розвитку, що привів до певного стану, виду, явищу. 

Генетичний метод – метод наукового пізнання, що досліджує виникнення, походження і становлення явищ, які розвиваються.

Гіпотеза – наукове припущення, істинне значення якого є невизначеним.

Глобальні проблеми – сукупність проблем людства, від вирішення яких залежить соціальний прогрес і збереження цивілізації.

Головатий Антін (Антон) Андрійович (1744-1797рр.) –  український військовий діяч, кошовий отаман Чорноморського козацького війська. Навчався в Києво-Могилянській  академії. В період існування Нової Січі обирався на старшинські посади, зокрема військовим писарем.  Після ліквідації Запорізької Січі (1775р.) отримав від царського уряду чин капітана та грамоту на землі.  1787р. брав участь у формуванні Війська вірних козаків, перейменованого на Чорноморське козацьке військо (1788р.); обирався в  ньому суддею, а з 1796р. – кошовим отаманом.                   У російсько-турецькій війні 1787-1791рр. командував військовою флотилією на Чорному морі та загоном козаків. Очолював козацьке військо у  Перському поході Російської армії (1796-1797рр.).  

Головацький Яків Федорович (1814-1888рр.) – письменник, поет, вчений-історик, літературознавець, етнограф, лінгвіст, лексикограф, педагог, один із зачинателів нової української літератури в Галичині.  Народився в с. Чепелях (тепер Бродівського району) на Львівщині у родині служителя церкви. Вчився у Львівській духовній семінарії. 1832р. разом з  М.Шашкевичем й І.Вагилевичем створив літературний гурток “Руська трійця”, що видав перший галицький альманах “Русалка Дністровая” українською мовою (1837р.), в якому опублікував кілька патріотичних поезій. 1841р. закінчив Львівський університет, з 1842р. – греко-католицький священик. З 1848р. – професор української мови і літератури Львівського університету, а в 1864-1866рр. – його ректор. Багато зусиль присвятив дослідженню української мови. Найважливіші наукові праці написав українською чи російською мовами. Пропагував ідею єдності українського народу, висвітлював його етнокультурні взаємозв’язки з іншими слов,янськими народами, закликав вивчати його історичне минуле. В 50-х рр. став прихильником слов’янофільських ідей. 1867р. переїхав до Російської імперії; жив у Вільно (тепер Вільнюс, Литва), де очолював археографічну комісію.  

Горбачов Михайло Сергійович (1931р.н.) – відомий партійний і державний діяч СРСР, Генеральний секретар ЦК КПРС, перший Президент СРСР, Голова Ради оборони СРСР. Народився в с. Привільне, що в 200  км від Ставрополя (Ставропольського краю РРФСР) у селянській сім,ї. Закінчив середню школу із срібною медаллю. З 15 років після занять в школі,  під час літніх канікул працював у колгоспі (самостійно водив комбайн). За самовіддану працю механізатором МТС у 18-літньому віці (1949р.) був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 1950р. поступив на юридичний факультет Московського держаного університету; з 1952р. – член КПРС; після одруження (1954р.) отримав житло в тільки що поставленій 34-поверховій  будівлі МДУ. З 1955р. – на комсомольській і партійній роботі. Був I-м секретарем Ставропольського міському ВЛКСМ, заступником завідувача відділу пропаганди та агітації, потім – II-м і I-м секретарем крайкому ВЛКСМ. З 1962р. – парторг Ставропольського територіального-виробничого колгоспно-радгоспного управління, згодом – завідувач відділу партійних органів крайкому КПРС. У 1966-1968рр. – I-й  секретар Ставропольського міському КПРС; протягом 1968-1970рр. – II-й секретар, з квітня 1970р. – I-й  секретар Ставропольського крайкому КПРС (з 1970р. – депутат Верховної Ради СРСР, з 1971р. – член ЦК КПРС). У 1978-1985рр. – секретар ЦК КПРС (з 1979р. – кандидат в члени Політбюро ЦК КПРС). З 1980р. – член Політбюро ЦК КПРС, з липня 1985р. – член Президії Верховної Ради СРСР. М.С.Горбачов у своєму світогляді пройшов шлях від сталініста до ленінця, а, зайнявши найвищі пости КПРС і Союзі РСР, став не зачинателем перебудови і прискорення соціально-економічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства, а таємного суцільного запроданства, зрадництва Батьківщини, народу, партії, а також  країн соціалістичної системи і міжнародного комуністичного руху. В роки горбачовської “перебудови” у керівництві партії і держави опинилося багато переродженців і зрадників. Після розвалу СРСР Горбачов вже не раз “доводив”, особливо під час поїздок за кордон, що він не зрадник, бо переконання ніколи не міняв. Так, виголошуючи промову на семінарі в Американському університеті у Туреччині, цей колишній Генсек ЦК КПРС заявив: “Метою всього мого життя було знищення комунізму ... саме для досягнення цієї мети я використав своє становище в партії і країні. Саме тому моя жінка весь час підштовхувала мене до того, щоб я послідовно займав дедалі більш і більш високі пости. Коли ж я особисто познайомився із Заходом, я зрозумів, що я не можу відступати від поставленої мети. А для її досягнення я повинен був замінити все керівництво КПРС і СРСР, а також керівництво в усіх соціалістичних країнах”. В народі подібні промови Горбачова одержали влучну назву – “визнання Іуди”.                                

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934рр.) – великий український вчений-історик, мислитель, видатний публіцист, політичний і державний діяч. Народився в м. Холмі (тепер м.Хелм в Польщі) в сім,ї педагога-славіста. Походив з відомої у  ХVIII ст. священицької родини Грушів (згодом Грушевських з Чигиринщини). Невдовзі сім,я Грушевських переїхала за місцем роботи батька спочатку у Ставрополь, згодом – на Кавказ. З 1880р. навчався у Тифліській гімназії, а в 1886-1890рр. – на історико-філологічному факультеті Київського університету. В травні 1894р. захистив магістерську дисертацію. Брав активну участь в діяльності нелегальної організації “Київська  Громада”.  1894р. переїхав до Львова, де посів університетську кафедру української історії. У 1898-1913рр. очолював Наукове Товариство ім. Т.Г.Шевченка у Львові (ще з 1895р. і протягом всього подальшого періоду редагував “Записки Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка”). Створив у Львові наукову школу істориків України, до якої належали І.Креп,якевич, І.Джиджора, О.Терлецький, С.Томашівський, В.Герасимчук, М.Кордуба.  1898р. вийшов перший том його монументального видання “Історія України-Руси”, яка продовжувала видаватися в 1899-1937рр. у Львові й Києві (11т. в 12-ти кн.). Політичну діяльність М.С.Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899р. став одним із засновників УНДП. В роки Першої Російської революції багато часу проводив на Наддніпрянській Україні. 1907р. організував і очолив Українське Наукове Товариство у Києві. З 1908р. – голова Товариства Українських Поступовців (ТУП), котре об,єднало більшість українських партій і національно-громадських організацій. У той період видав ряд публікацій щодо українського питання. Перша світова  війна застала його в Галичині. В листопаді 1914р. він повернувся до Києва, де був заарештований російськими властями,  звинувачений   в “австрофільстві” і засуджений до заслання у Сибір. На прохання Російської Академії Наук М.С.Грушевського переводять спершу до Симбірська, згодом – до  Казані, а звідти – до Москви. Після Лютневої (1917р.) революції повернувся до Києва. За декілька днів до цього 7 березня він заочно був обраний головою Української Центральної   Ради (з осені – один з лідерів  УПС-Р). Керуючи УЦР, професор М.С.Грушевський в своїх нових творах розвинув теорію Української революції. Йому належить головна роль в підготовці всіх Універсалів УЦР. 29 квітня 1918р. М.С.Грушевський був обраний Президентом УНР. Однак у той же день за допомогою німецько-австро-угорських окупаційних військ в Україні був здійснений державний переворот: Центральна Рада розігнана і замінена маріонетковим урядом гетьмана П.П.Скоропадського, який скасував УНР. Після приходу до влади гетьмана Скоропадського перебував у підпіллі, відійшовши від активної політичної діяльності. У березні  1919р. емігрував до Чехословаччини, а потім – до Австрії, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність: заснував Український соціологічний інститут у Відні, редагував орган УПС-Р “Боріться – поборете!”, часописи “Східна Європа” і “Наш стяг”. Жив також у Женеві, Берліні і Парижі. 7 березня 1924р. з родиною повертається до Києва, де зразу обирається академіком ВУАН. Очолив секцію історії України Історичного відділу ВУАН та Історичний відділ ВУАН; брав участь у виданні журналу “Україна”,  “Наукового збірника” та ін. За його редакцією вийшли: “Український археологічний збірник”, “Пам’ятки українського письменства”, “Студії з України”. У 1929р. М.С.Грушевського обрали академіком АН СРСР. Через деякий час його взяли на допит як керівника так званого Українського національного центру, але незабаром відпустили. У березні 1931р. академіка М.С.Грушевського переведено до Москви, а наукові установи, створені ним ліквідовано, співробітників і учнів піддало слідству або арештам. Його здоров,я  постійно погіршувалося; він помер під час операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні; похований на Байковому кладовищі в Києві. М.С.Грушевський – автор понад 2000 наукових праць. Його історична концепція складалася під впливом В.Антоновича, М.Костомарова і М.Драгоманова, для якої була характерною першість соціальних інтересів над національно-державними. Ідеалом майбутнього устрою України він вважав демократичний федералізм (Українська держава в рамках федеративної багатонаціональної країни) з широкими правами громадян, виборністю всіх органів управління. Великі заслуги Михайла Сергійовича Грушевського як вченого, котрий створив цілісну концепцію українського історичного процесу та державного і політичного діяча, ставлять його в ряд найвизначніших постатей історії України.                     

Гуманізація науково-технічного прогресу – усунення  можливостей такого використання сучасних досягнень науки й техніки, в результаті яких підриваються основи існування людини на Землі, а також рішучий поворот до людини з метою досягнення її матеріального добробуту й духовного розвитку, реалізації ідеалів соціальної справедливості і свободи, формування гуманістичного світогляду, котрий сприяє гармонізації відносин суспільства й природи.



Опубліковано: Admin January 09 2014 · Категорія: 9) Короткий словник-довідник з Історії України. · 0 коментарів · 1325 переглядів · Друк
Коментарі
Коментарі відсутні
Додати коментар
Щоб отримати можливість додавання коментарів, будь ласка, спочатку авторизуйтесь на сайті через власний обліковий запис.
Перекладач
Ми в соціальних мережах:
Лічильники:
Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru